Чен Цзян Хон: Я виріс у часи «культурної революції» і не знав, що таке книжка

Паризький ілюстратор та письменник китайського походження Чен Цзян Хон нещодавно відвідав Київ. Попри те, що книжки Чена видають багатьма мовами світу, українських перекладів досі немає. Для київської публіки художник провів майстер-клас із малювання тушшю і розповів про свою творчість.

Я виріс у часи «культурної революції» і не знав, що таке книжка. Єдина друкована праця, що була доступна, – це «Велика книга Мао Цзедуна». Не існувало ані альбомів, ані дітячих видань, ані просто художньої літератури – сама тільки пропаганда. Може, тому я і взявся за дитячу книжку, що мені цього страшенно бракувало, коли був маленький. Тепер маю змогу заново пережити юні роки, книжки мені допомагають. Нещодавно вийшов мій автобіографічний твір «Мао і я».

Після того, як на прохання одного з видавництв я проілюстрував книжку, в мене запитали: «Чому ти не напишеш оповідання сам?» Я довго опирався, та насамкінець подумав: а чом би й ні? Тепер на моєму рахунку близько 15 власних історій. Хоча на початку своєї творчості я зовсім не був знайомий із дитячою літературою.

Я люблю більшість своїх книжок, а особливо дві з них – «Принц-тигр» і «Чарівний кінь». В останній я розповідаю історію хлопчика, який прислужував господареві таверни, допомагаючи розносити клієнтам наїдки. Одним із них був художник, надзвичайний майстер зображувати коней. Зрештою, малий подружився з ним, став його учнем, а потому – живописцем.

Намагаюсь створювати книжки, зрозумілі для всіх. За допомогою книжки можна долати бар’єри між країнами. Водночас я прагну поширювати свою, китайську культуру.

Безумовно, традиція – це дуже важливо, особливо у моєму випадку, адже я походжу з Китаю. У 1980-х роках я вивчав національну каліграфію та живопис, переконаний, що сьогодні це має неабияку вагу.

Коли відбувалися зміни в китайській політиці, перші мої ілюстрації вийшли в паперових журналах для дітей і в розважальних книжках на кшталт коміксів.

Кількість книжок та історій, які я мріяв би проілюструвати, просто незліченна! Зокрема, це наші народні казки, серед них чимало прекрасних сюжетів.

Жодна культура не належить окремому народові. Тож і китайська – не є надбанням тільки китайців. Усе це спадок людства, і право на нього має кожен. Мене як митця наполовину виховала своя традиція, а наполовину – російська школа живопису, дуже реалістична. На мою думку, культура як така є спільною власністю. Її розуміння нас зближує. В кожній людині намішано багато різних культур.

Показуючи європейським дітям свої китайські оповідки, я розумію, що створив величину універсальну. Найбільше надихає, коли підходить малеча і просить підписати книжку.

Китайська культура видається досить віддаленою, екзотичною, подекуди трапляються її дуже кітчеві прояви… Вона не торкає нас, адже щоб споглядати твори мистецтва, ти маєш бути «зачеплений»… Я переконаний: важливо робити її сучасною, актуальною, щоб люди могли розуміти її, ділитися нею, адже мистецтво – мова для всіх! І тільки в такому разі культура може бути цікава.

Сьогодні зміни відбуваються з шаленою швидкістю. Вимоги економіки спричиняють появу безлічі книжок, комп’ютерних ігор, у розпорядженні дітей інтернет… Сучасних малюків цікавить просто неймовірна кількість різних речей! Але, на мою думку, найкращим періодом для дитячої літератури стали 1960-ті роки. Ця доба подарувала блискучих американських авторів, художників та письменників, таких як Моріс Сендак. Це були люди надзвичайно ліберальні до дитячої літератури, сміливі… На сьогодні книговидання для малюків стало справою досить комерційною, книжок з’являється аж надто багато, і дітям часом важко обрати щось із того потоку. Притому чимало які з книжок узагалі не варто було б випускати, це лише марнування паперу. Але на цьому роблять великі гроші…

Тиждень