Віктор Суворов: “Сталін – це, можливо, кращий варіант із того, що могло бути”

 

*

 

Віктор СУВОРОВ (справжнє ім’я та прізвище Володимир Рєзун). Народився 20 квітня 1947 року в селі Барабаш Хасанського району Приморського краю Росії у сім’ї військового. Батько – українець, мати – росіянка. Закінчив Калінінське суворовське і Київське вище загальновійськове командне училища. 1968 року командував танковим взводом, який брав участь у вводі радянських військ до Чехословаччини. 1971-го одружився з Тетяною Корж. 1974-го закінчив Військово-дипломатичну академію. Чотири роки працював агентом Головного розвідувального управління СРСР в Женеві. В червні 1978-го втік із сім’єю до Великої Британії. За версією Рєзуна, на нього мали несправедливо спихнути провину за провал великої операції. Йому досі заборонений в’їзд в Україну й Росію.Від 1981-го починає літературну діяльність. Основну книжку ”Криголам” російською мовою видано 1991-го, через 10 років після написання. У ній автор доводить, що Радянський Союз готувався до наступальної війни в Європі, аналізуючи типи військової техніки, зосередженої на західному кордоні. Шляхом логічних суджень Суворов доходить висновку, що політика Сталіна, спрямована на поширення ”пролетарської революції” в Європі, змусила німецькі війська вдарити по СРСР першими. Нова книжка Суворова ”Її ім’я було Тетяна” вперше з’явилася українською мовою цього року. Жіноче ім’я на обкладинці – назва першої серійної атомної бомби, яку Радянський Союз випробував 1954 року на своїх солдатах. У Черкасах живуть мати письменника 94-річна Віра Спиридонівна і 68-річний брат Олександр. Донька Оксана, 40 років, – юрист із питань нерухомості, 37-річний син Олександр – журналіст. Суворов не каже, де вони живуть. Пояснює це звичкою перебіжчика: щоб на нього не тиснули через дітей. Має двоє онуків

Письменник та історик Віктор Суворов сприяв розпаду Радянського Союзу. Однак його досі не пускають в Україну.

тат“Після Другої світової війни погляди Сталіна та його найближчих учнів і соратників на шлях подальшого розвитку країни й світу суттєво різнилися. Багато членів Політбюро вважали, що головні зусилля потрібно спрямувати не на підготовку Третьої світової війни та Світової революції, а на розв’язання внутрішніх проблем країни. Крім самого Сталіна, курс на Третю світову війну і Світову революцію серед членів Політбюро відстоював лише Хрущов. Але в нього виникли розбіжності зі Сталіним із приводу іншого питання. Хрущов вважав, що розв’язати економічні проблеми Радянського Союзу можна шляхом продажу невідновних природних ресурсів, тобто прокласти трубу й качати нафту до Європи. Сталін на це відповів по-сталінськи: мовляв, торгувати ресурсами – торгувати Батьківщиною.”

Уривок із книжки “Ім’я її було Татьяна”

 

Чому Росія пішла хрущовським шляхом у розв’язанні своїх економічних проблем?

– Після Сталіна до влади прорвалася дуже велика кількість людей, яким потрібні були дачі, персональні машини. Інтереси держави – як тоді, так і зараз – їх не цікавили. Вигідно, щоб країна пила, а вони качали за кордон нафту й збагачувалися. Кілька років тому один російський олігарх у Великій Британії придбав яхту. Її водотоннажність – 13 тисяч тонн (Роман Абрамович 2009-го купив найбільшу на той час яхту Eclipce за $800 млн. – “Країна”). Лише заправка яхти коштує 650 тисяч доларів. І вона ж у нього не одна, та й він не один такий у Росії. А почалося все з Хрущова. Йому потрібно було утримати владу, необхідна була підтримка номенклатури. Тому він її забезпечив усім – включно з горілкою та ікрою. Продавали нафту, ні про що не турбувалися. А що там далі – їм було байдуже.

 

Москва поступово реабілітує Сталіна. Чому?

– Олександр Солженіцин якось сказав: “­Росія програла ХХ століття”. Тому прагнуть відіграти хоч щось назад, знайти в минулому якийсь позитив. А що знайдеш? Колективізацію? Голодомор? Та й зараз країна руйнується, народ вимирає. От і хочеться згадати колишню велич – як беззубій бабі свою молодість.

 

Є думка, що режим Сталіна був жорсткий, бо він грузин. Його наступники – слов’янської ментальності: емоційні, чутливі, часом непо­слідовні в керуванні державою – і зрештою її розвалили. Як ви ставитеся до цього?

– Від керівника держави залежить багато, якщо не все. Наприклад, Франція під конт­ролем Бонапарта – це одне, а перед війною, 1940 року, за президента Едуара Деладьє ті ж самі французи – повне лайно, здали велику країну майже без бою за кілька тижнів. Я часто слухаю промови Сталіна. Якось під час одного виступу він наче жартує: “А про таких людей великий російський письменник Гоголь сказав: “Ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан”. Зала заливається сміхом. Але ж тут жарту нема. Сталін мав якусь магічну силу, що міг керувати емоціями натовпу. А щодо ментальних особливостей добре написав французький стратег і психолог Ґюстав Лебон, праці якого уважно читали одночасно Гітлер, Муссоліні і Сталін. У книжці “Психологія народів і мас” він зазначав: характер народу не змінюється впродовж століть. Тобто можна вважати, що росіяни, як були нехлюями за Івана Грозного, так і залишалися ними за Сталіна. Проте, коли все народне господарство віддається під контроль держави, чиновників, тоді будь-яка нація звалюється в прірву. Наприклад, перед Другою світовою війною Чехословаччина перебувала в десятці найрозвиненіших країн світу. Прийшли після війни до влади соціалісти, взяли все під контроль бюрократи – і країна почала загнивати.

 

kuzkina_mat1

Перша книга Суворова українською

– Від Сталіна як великого злочинця я в захваті. Це все одно, що дивитися на акулу, яка клацає зубами, – страшно, але не відірвати очей.Моя книжка “Контроль” – це гімн товаришу Сталіну. Головна її ідея: у кожного своя правда. Якось довелося побувати в Музеї Пльотцензее. Це одна з колишніх берлінських тюрем, де страчували державних злочинців на гільйотині чи на шибениці. ­Зайшов туди травневим днем, було ясне синє небо, співали птахи, і на тлі похмурих цегляних стін в око впадала розквітла черемшина. Я подумав: тут же працювали люди, чесно виконували свою роботу, у них були сім’ї, когось із них викликали в школу і скаржилися на сина-бовдура. Кати були такі ж люди, як і всі. Виникла ідея для книжки “Контроль”: 19-річна дівчина, вона закохана, але працює катом. Я написав сценарій, і його попросив один український кінематографіст. Невдовзі обірвав зі мною всі контакти. Мабуть, подумав, що я вихваляю Сталіна. А я виклав ідею, що це, можливо, найкращий варіант із того, що могло бути. Невідомо, як би склалося, коли б до влади прийшов Троцький, Тухачевський чи Бухарін. Останній взагалі вважав, що треба вивести нову людину шляхом розстрілів, тобто поганих знищити – залишаться хороші.

 

Коли з’явився “Криголам”, існувала версія, що ви як колишній розвідник мали доступ до секретних даних. Звідки брали інформацію для книжок?

– Усі мої джерела – у відкритому доступі. Почалося все 1967 року, коли я був на четвертому курсі училища і на семінарі з військового мистецтва вирішив виділитися. Нас учили, що на початку війни техніка СРСР була відстала, одна гвинтівка на трьох, Сталін – дурень, тому перший місяць ми мали великі втрати. Я кажу, що і далі було не краще, у вересні 1941-го німці прорвалися в районі Кременчука, на півночі від Смоленська пішли через Конотоп, зустрілися біля Лохвиці й під Києвом взяли в полон п’ять армій, понад 600 тисяч людей. Повисла тиша, ніби сказав щось непристойне. Увечері викликають у штаб до майора Шмельова в особливий відділ. Поговорили якийсь час мило ні про що, потім він завів мене в камеру з пригвинченими до підлоги меблями. Одразу: “Руки на стіл, долоні догори! Які ворожі радіостанції слухаєш?” Виявилося, йому донесли про мій виступ. Пояснив, що прочитав у книжці Ліддела Гарта “Стратегія непрямих дій”, яку взяв у бібліотеці училища. Після ХХ з’їзду КПРС вийшли кілька досліджень закордонних істориків війни. Одразу викликали бібліотекаря, який привіз книжку, перевірили, що так воно й є, мені: “Геть звідси”. А книжка зникла.Із нас готували аналітиків державного розвідувального управління. Моя робота полягала в тому, щоб у будь-якому правилі знайти виняток. От я його і шукав: чому в нас у країні було все правильно, а доходимо до 22 червня 1941-го – раптом виявляється все неправильно, і ми стаємо дурнями. Чому 1942 року загинула армія Власова під Ленінградом і цілий Кримський фронт із п’яти ­армій? Або на лекції, вже у ­Військово-дипломатичній академії, розповідають, як визначити – чи готується противник напасти. Одна з ознак: споруджують аеродроми біля кордону, бо коли його перетнуть танки, авіація має їх підтримувати. Але на наступній лекції кажуть: який Сталін був дурень – побудував біля кордону 254 бетонні аеродроми. Але чому німці, роблячи те саме, – розумні, а ми – дурні? От так я і зрозумів, що Сталін готувався напасти на Німеччину, тільки Гітлер його випередив.

 

Чи вважаєте достовірним договір 1938 року про співпрацю НКВС і гестапо, підписаний Берією і Мюллером?

– Я не тримав цього договору в руках. ­Проте 1940 року, коли Польщу вже поділили між СРСР і Німеччиною, загони цих установ узгоджували спільні дії з винищення польських партизан. Коли німці зачищали свою територію, поляки відступали на радянську. Тому домовлялися проводити такі операції разом, одночасно.

 

Ваша перша книжка “Криголам” вийшла понад 20 років тому. У наступних ви, здається, повністю довели, що СРСР готувався до війни. Чому й досі повертаєтеся до цієї теми?

– Римський історик Корнелій Тацит дві тисячі років тому писав, що в історію входиш, як у Середземне море: один крок, другий, а далі – безодня. Коли писав “Криголам”, думав обмежитися однією статтею, бо мені було все зрозуміло. Потім вирішив, що читачеві певні речі будуть незрозумілі, написав ще дві статті, підв’язав ще чотири, а далі почалася безодня, з якої вже не вийти.Зокрема, виникло запитання: чому Радянський Союз, переможець у війні, зник? А Німеччину розгромили, але ось вона – я туди їжджу пити пиво. Чи Польща або Угорщина – існують. А куди подівся переможець? Чому народи, які живуть на його території, вимирають, спиваються?

 

Основна претензія до ваших досліджень: деякі висновки робите, не посилаючись на джерела.

– Вважаю, що до історичного дослідження – єдина вимога: книжка повинна бути цікавою, і крапка. Мені кажуть: твір має бути розумний, пізнавальний. Відповідаю, що не може бути книжка одночасно цікавою і дурною. Моє завдання – зламати кригу небажання знати свою історію, пробудити до неї інтерес. Нехай я і збрешу, але не навмисне, а через незнання. Як казав Александр Дюма: “Звичайно, я ґвалтую історію. Але такі красиві байстрюки виходять”. У мене на полиці досі стоїть шеститомна “Історія Великої вітчизняної війни”, видана за Хрущова. Не раз на лекціях запитував: хтось її читав? У відповідь найчастіше чув сміх. А вона ж правильно по-науковому написана, з посиланнями. Проте нікому не потрібна, бо просто нецікава.

 

Коли попросили притулку у ворожій для СРСР країні, не боялися, що з вами можуть розправитися й на чужій території?

– Я втік у червні 1978 року, а восени у Великій Британії вбили болгарського письменника-дисидента Георгія Маркова. Йому вкололи отруту через вістря парасольки. Думаю, її виготовили на Луб’янці (площа в Москві, на якій розташований будинок колишнього КДБ СРСР, тепер ФСБ. – “Країна”). Британцям почали дорікати: що це у вас людей убивають? Тому для них було справою честі, щоб зі мною нічого не сталося. Але траплялись випадки, коли просили: сховайтеся із сім’єю в такому-то військовому таборі на три-чотири дні. А після виходу “Криголаму” я перестав остерігатися будь-чого. Мене не вигідно було б “мочити в сортирі”. Уявляєте, яка була б реклама моїм книжкам? Нині ж я вже ніякої загрози нікому не становлю. В життя сучасної Росії чи України не маю морального права втручатися, бо давно не живу там.

 

Добиватиметеся скасування заборони на в’їзд до України й Росії?

– 1992 року я написав до Києва генеральному прокурору листа, в якому запитував: у чому моя провина перед Україною? Мені відповіли: треба порадитися з Москвою і взнати, що я накоїв. Зрозумів, що ніякої незалежності нема.З Росією була така історія. Я звернувся до тодішніх демократів: ви вийшли з Радянського Союзу, і я з нього вийшов, дещо раніше; я порушив присягу, і ви її теж порушили; тому скасуйте звинувачення щодо мене. У відповідь сказали: проси пробачення. У кого? У Бориса Єльцина, який ще вчора був членом ЦК КПРС? Ні, спершу вибачтеся перед народом, який ви стільки років мордували, а потім вже я подумаю.Мої книжки видають мільйонними накладами. Це означає, що народ мене простив. Якщо я Україні потрібен, вона мене покличе.

 

Найобмеженіші ватажки мають найбільший вплив

Твір “Психологія народів і мас” (1895) вважають початком соціальної психології. Ним скористалися європейські диктатори ХХ століття. Часто бачили книжку на столі у Володимира Леніна. Її автор –  французький психолог і антрополог Гюстав Лебон (1841–1931).Він помітив: у великому скупченні людей з’являється відчуття непереборної сили – через анонімність натовпу. Він не відчуває відповідальності, що стримує окремих індивідів. Будь-яке колективне почуття чи дія такі заразливі, що їм легко жертвувати особистими інтереси. У натовпі схильна до навіювання людина стає автоматом без власної волі. На прикладах вождів Французької революції кінця XVIII століття і своїх сучасників Лебон помітив, що насамперед впливає на натовп  промовами лідерів. “В інтересах ватажків дозволяти собі найнеймовірніші перебільшення, – писав психолог. – Оратор міг стверджувати, що банкіри і священики утримують бомбістів, а адміністратори великих фінансових компаній заслуговують такого ж покарання, як і анархісти. На натовп подібні твердження завжди діють, і що сильніше, то загрозливіший характер мають. Налякані слухачі не протестують, бо бояться видатися зрадниками або спільниками”.Оратори, хоч би про що говорили, мають постійно переривати свою промову, щоб розвінчати хай там який злочин і вихвалити чиїсь чесноти, вибухати прокльонами і, разом із тим, – давати клятви. “Слухачі вставали, палко аплодували ораторам і потім, заспокоєні, знову сідали на свої місця”, – описував Лебон засідання конвенту часів Робесп’єра.Учений писав: “Ватажок може бути розумною і освіченою людиною, але ці якості, скоріше, шкодять йому. Розум послаблює напруженість і силу переконань, необхідних для того, щоб бути проповідником та апостолом. У великих ватажків усіх часів, і особливо лідерів революцій, помітна надзвичайна обмеженість. Причому найобмеженіші з них мали переважно найбільший вплив. ­Наприклад, промови Робесп’єра часто вражають своєю недоладністю”.

 Читати рецензію на книгу Віктора Суворова “Її ім’я було Татьяна”


Gazeta.ua