Книжкове бюро для естетів

*

 

Зараз в Україні можна спостерігати бум створення невеликих незалежних книгарень.

Наприклад, киянам уже давно і добре знайомі “Чулан” і “Чуланчик”. Також нещодавно відкрилася незалежна книгарня-кав’ярня “Хармс”, яка своїм асортиментом трохи нагадує звичний “Чулан”.

 

Новий тренд – не суто київський. В Дніпропетровську існує галерея-книгарня “Чорна ящірка”, котру робить письменниця та перекладачка Вікторія Наріжна з друзями. Дуже відомою та по-своєму культовою є книгарня “Букініст” у Чернівцях. Подібні приклади, здається, можна знайти, і в інших обласних центрах України. Попри те, що незалежних книгарень не так і багато, поява кожної з них стає подією.

Але нещодавно на мапі незалежних книгарень з’явилася нова дуже особлива точка. Вона припаде до смаку всім тим, хто любить альбоми – книжки з мистецтва, історії фотографії тощо. У вересні в Києві на вулиці Михайлівській 22-Б, в галереї “Bottega”, відкрилася нова книгарня – Книжкове Бюро.

 

Для чого книгарня?

Марія Неделькіна та Ольга Жук – книголюби зі стажем. Але для жодної з них книжки не є основною професією. Марія працює фоторедакторкою в журналі “Кореспондент”, Ольга – кураторка фестивалю “Книжковий Арсенал”.

Ідея Книжкового Бюро з’явилася через особистий досвід дівчат як покупців книжок.

Марія Неделькіна пояснює, що вона купує особливий тип книжок –  мистецькі книги та красиві альбоми, які Україні майже ніде купувати. Ольга Жук додає, що мистецьку книгу, видання з дизайну та фотографії можна купити хіба що в інтернеті чи в книгарні “Резидент” у Пінчук Арт-Центрі, що представляє німецьке видавництво Taschen.

*

 

Українські книгарні не настільки спеціалізовані, щоб подолати цей дефіцит, та й видавців, які б випускали альбоми та арт-книги, в Україні одиниці.

Доставка потрібних книжок з-за кордону через “Amazon” Олю та Машу не влаштовувала через дороговизну, великий ризик зникнення книжки десь у хвилях пошти та неможливість робити спонтанні покупки.

Марія Неделькіна говорить про такі вади віртуальної книгарні:

“Книжок не можна погортати перед тим, як їх купити, а для візуальних видань це важливо. З іншого боку, книгарня – це місце, куди ми приходимо не тільки по ту книжку, яка нам потрібна, але часто і по щось “таке”, що купувати намірів ніби не було. Книжка – це спонтанна покупка“.

Незалежна книгарня – це не лише бізнес, вважає Оля Жук і додає:

“Подібних книгарень не так вже й багато – менше 5 на країну, наскільки я знаю. Це не мода, і не лише бізнес, а інтелектуальна потреба, бажання пожвавити культурний ландшафт міста.

Як правило, такі книгарні роблять люди, які мають досвід у літературі, мистецтві чи інших культурних сферах. Це ентузіасти, які не хочуть сидіти й зітхати, пишучи жалісливі записи в блозі, відчувають, що якщо самі не зроблять простір, де можна купувати якісні книги і говорити про них, то не зробить ніхто”.

Так з’явилося Книжкове бюро. На полицях книгарні – книжки з історії фотографії та інших видів мистецтва, монографії видатних фотографів, теоретичні праці, практикуми для дизайнерів, тексти з теорії мистецтва та багато інших “смачних” дуже візуальних видань.

Де знайти гроші на такий проект?

Всі кошти на створення Книжкового бюро його засновниці дістали з власних кишень. Всі зароблені кошти ідуть на покупку нових книжок і розширення асортименту.

Маша пояснює, чому не змогли знайти інвестора:

“Знайти інвестора-однодумця складно. Для більшості людей, яким ми пропонували долучитися, це виглядало як ініціатива, що довго не приноситиме значних прибутків, якась книгарня з зарозумілими книжками і іменами на обкладинках, яких нібито “ніхто не знає”.

Мінімізувати витрати на відкриття та розвиток книгарні вдалося завдяки орендній платі. Оля Жук пояснює всю “кухню”:

“Ми намагаємося мінімізувати наші витрати – щоб орендна плата та побутові потреби суттєво  не позначалася на ціні наших книжок. Після знайомства з арт-галереєю “Bottega” ми вирішили створити книгарню саме там, оскільки її власниця Марина Щербенко розуміє важливість такого формату і підтримує нашу ініціативу”.

Також для роботи подібної книгарні в подібному місці важливо, що там відбуваються виставки, лекції та публічні дискусії. Тобто є можливість спілкування з потенційними покупцями особисто, а не з їхніми профайлами у соціальних мережах.

Другий спосіб економії – робота напряму з закордонними видавцями, без посередників.

 

*

Маша пояснює, як це працює:

“Ми домовляємося напряму з видавцями, котрі надають нам велику знижку на книги. Але завозити книжки до України з-за кордону дуже дорого. Це витрати на доставку, на розмитнення тощо. Після них від знижки не так багато і залишається”.

Оля Жук нещодавно написала доволі резонансний матеріал про те, скільки коштує імпорт книжок.

Вона нагадує, що зараз при завезенні книжки 20% її вартості треба заплатити вже на кордоні – незалежно від того, чи книга продасться.

В інших країнах мита на імпорт книг не такі високі, крім того, існує Флорентійська угода для завезення гуманітаристики, навчальної та освітньої літератури. В Україні це не працює, причину Оля Жук бачить таку: “Мабуть, для врахування всіх цих нюансів потрібен освічений адміністративний ресурс. Грубо кажучи, на митниці повинна працювати людина, котра зможе відрізнити мистецьку чи філософську книгу від Донцової”.

Поки дівчата шукають більш вдалі логістичні рішення, які зменшили б транспортні витрати, їх тримає ідея зберегти ціни на рівні європейських книгарень – без планів отримати швидкий прибуток.

Чи допоможе державна підтримка?

Для незалежних книгарень, які не мають великих оборотів, на відміну від книжкожкових мереж, могла би бути корисною допомога з боку держави чи міського самоврядування. Але, навіть якщо можливість такої допомоги й існує, то процедура не є прозорою, зауважує Оля Жук:

“Номінально наче було оголошення намірів такої підтримки, це вже прогрес. Зокрема, я читала, що муніципалітетам можуть надавати знижки на оренду книгарням. Але не ясно, коли, куди з цим треба звертатися. Без реальної процедури, за якою книгопродавець міг би претендувати на такі пільги, і без незалежного експертного контролю вона залишиться лише “рекомендацією”, яку муніципалітети можуть проігнорувати”

Як комунікувати з читачами-покупцями?

Озвучене нещодавно правило Going small to make it big діє і для книгарень.

Оля Жук вважає, що цінність невеликої книгарні полягає в тому, що є можливість творити контекст:

“Книгарня – це не тільки місце, де можна купити книжки. Цінність книгарні полягає в можливості створити контекст. Люди, котрі формують асортимент книгарні, зазвичай дуже глибоко копають. Вони знають асортимент багатьох видавництв – звичайний читач-покупець аж так глибоко не закопується. В хорошій книгарні читач має можливість отримати відповідь про те, які ще книжки є в цього автора, що інше є по цій темі, чим краща саме ця книга серед інших схожих тощо. Книгарня є місцем спілкування”.

Така книгарня може враховувати побажання своїх покупців-читачів та додавати до асортименту ті книжки, яких їм бракує. Але, як зауважує Маша Неделькіна, в Україні це робити складно:

“В Європі це робити простіше, бо всі видавництва знаходяться на місці, там відкриті кордони, і доставка є питанням двох-трьох днів. В Україну такі замовлення робити логістично більш складно”.

Але чи потрібен читачам аж такий вузький книжковий сегмент?

Оля Жук вважає, що зараз в Україні триває бум мистецької самоосвіти, то ж у людей виникає потреба глибше розуміти побачене і почуте на лекціях і виставках. Саме тому в Книжковому Бюро швидко розкуповують книжки з теорії мистецтва.

Інший популярний продукт – книжки з дизайну і архітектури, написані для тих, хто практикує, тобто це книжки з практичними порадами, свіжими тенденціями та часто з DVD в комплекті.

Але до Книжкового Бюро приходять не тільки ті, хто розділяє естетичні вподобання його власниць. Маша Неделькіна зауважує таку особливість відвідувачів Книжкового Бюро:

“Мене особисто дуже засмучує, коли відвідувачі навіть не беруть до рук книжок тих авторів, яких вони не знають. Це особливо помітно щодо фотоальбомів. Наприклад, альбом Бориса Михайлова або книгу Сьюзан Сонтаг всі візьмуть, погортають, куплять.

А от альбом Майкла Суботскі, чудового фотографа з Південної Африки, в якого купа нагород, або підручник професора Тода Пападжорджа – рідко, бо не чули цього імені раніше. Дарма, адже книгарня – це місце, де варто отримувати більше, розширювати своє коло читання”.

Але всі ці проблеми можна долати – власне формат незалежної книгарні до цього підштовхує. На думку Олі Жук, можливість напряму спілкуватись із читачем – найбільш цінна: “Великі книжкові мережі мають справу переважно з цифрами. А ми маємо справу з живими людьми”.

Українська правда життя