Літературний контекст та проблема поколінь

*

 

літературному контексті проблема поколінь не менш актуальна, ніж у контексті життєвому, адже лише вбивши батька, Едіп може стати царем. Царем великої, або малої літератури.

 

З огляду на історичні факти неважко стверджувати, що в основі кожного культурного зламу лежить ідейний конфлікт «батьків» і «дітей». Візьмемо хоча би відомий маніфест російських футуристів «Пощечина общественному вкусу»: «Прошлое тесно. Академия и Пушкин — непонятнее гиероглифов. Бросить Пушкина, Достоевского, Толстого и проч., и проч., с парохода современности. Кто не забудет своей первой любви, не узнает последней… Вымойте ваши руки, прикасавшиеся к грязной слизи книг, написанных этими бесчисленными Леонидами Андреевыми. Всем этим Максимам Горьким, Куприным, Блокам, Сологубам, Ремизовым, Аверченко, Черным, Кузьминым, Буниным и проч., и проч. — нужна лишь дача на реке».

 

Прибічники футуризму, авангарду та подібних радикальних течій побачать у цьому документі смерть традиції, пошуки кардинально нового змісту і особливо форми. Проте ці дискусії не мають ніякого сенсу, бо врешті-решт чим є традиція як не новаторством, введеним кілька століть тому і добре забутим?

 

Дивно, але багато читачів і навіть літераторів не навчилися розрізняти модерн і традицію. Мабуть тому, кожен, хто за віком і досвідом належить до групи «діти» і пише верлібри, досі вважає себе першовідкривачем і провокатором, не зважаючи на багатотисячолітню історію вільного вірша. Найгірше, що з такою оцінкою погоджуються немало тих письменників, яких умовно віднесемо до групи «батьки». Ось тут і починається протистояння на рівному місці, бо, як вже було зазначено, поняття традиційного (батьківського) і модерного (синівського) в літературі дуже розмите, а тому існування самого предмета суперечки варто піддати сумніву.

 

*

Ще донедавна молодим письменником в Україні вважався і студент з першою збіркою віршів і сорокарічний автор десяти романів. «Молодим скрізь у нас дорога» – за інерцією повторюють члени державних і незалежних письменницьких організацій, вручаючи новоприбульцям посвідчення. «Молодим скрізь у нас дорога» – кажуть видавці на презентації книжки новачка, виданої за його кошт. «Молодим скрізь у нас дорога» – оголошує адміністратор самвидавського сайту і одразу ж виставляє ряд ейджистських обмежень на ці псевдопублікації.

 

На основі мережевої суперечки між учасником Нью-Йоркської групи Богданом Рубчаком та наймолодшою українською літературною генерацією, суперечки, яка вже стала притчею во язицех, виникло одне з найцікавіших питань літератури, а саме її духовна та біологічна фертильність в умовах еміграції. Історично та кількісно доведено, що зміна місця перебування і для письменника, і для того, що він пише, є корисною. Далекі обрії додають шарму, де-не-де вкраплена екзотика створює відчуття іншої реальності, а перенесені на рідний ґрунт чужі реалії збагачують його навіть більше, ніж власні. Проте тут криється небезпека мовної ізоляції і, може, тому ми майже не знаємо знакових письменників – представників наступних еміграційних поколінь. Так література в еміграції нагадує рослину, вирощену в умовах in vitro і саме з цієї причини літератору краще перетерпіти своє земне життя вдома, яким би жахливим цей дім не здавався. Врешті-решт, як свідчать непевні та неперевірені джерела, в літературному середовищі еміграції немає «батьків» і «дітей», а разом з тим, як сказав би Великий Каменяр, немає поступу.

 

Батьки і діти. Діти і батьки… Можливо, літпроцес тримається і на цьому дуалізмі, а, можливо, в такий спосіб і відбувається його руйнація. Тим не менше, якою б не була комунікація, обидві сторони завжди залишаються задіяними. І тільки літературні сироти не мають з ким ні чарку перехилити, ні кому ляпаса дати.

 

Укр.Літ