Майдан стоїть. Боротьба триває. Як реакція на чи не щоденні події, народжуються все нові і нові мистецькі твори – кіно, малюнки, вірші, скульпутри. Ми продовжуємо публікувати найрізноманітніші вірші, знайдені у просторах мережі Інтернет, від відомих і менш знаних авторів. Цього разу ми супроводимо їх новоствореними картинами!
Олександр Ірванець
28.01
ВІВТОРОК. З ОСТАННІХ НОВИН
***
Якщо дідок зібрався у відстівку,
Хай в нього заберуть гвинтівку,
Й всю готівку.
28.01
НА ВІДОМИЙ МОТИВ
***
Маркшейдер, милый мой маркшейдер,
Всех нас кидал –
В отставку подал.
Маркшейдер, милый мой маркшейдер,
Бывший премьер –
Всем детям пример!
30.01
***
…Та в ім’я державних справ
Він з-під крапельниці встав,
І до підданих приїхав,
І таке усім сказав:
“В мене грип і ОРЗ,
І морозить, і трясе,
Хто не так проголосує –
Той додому поповзе!”
30.01
ЗА СХІДНИМ КАЛЕНДАРЕМ
***
Вже рік новий ворота прочиня,
І як тобі не хочеться, на жаль,
Сідай, гарант, на синього коня,
Він понесе тебе від нас у синю даль!..
Юлія jfilament
БАЛАКЛАВОЧКА
(пісня майданівського вояка)
Приховай, невидимка-шапочка!
Не за себе б’юсь – за Державу!
Балаклава моя, балаклавочка,
Балаклавочка, балаклава!
Розгорни свій покров-накидочку –
Захисти від куль Україну,
Шина-шина, моя ти шиночка,
Моя шиночка, моя шина!
А прийдуть тітушки опівночі –
Як тебе, скажи, не любити,
Ех ти, битка, моя ти биточка,
Моя биточка, моя битка!
Вишиковуйся, та ставай в рядок –
Покуштуй, фашист, пляшку жару!
Беркут-беркутик, сучий виблядок,
Пєтушара ти, пєтушара!
Грають «Ляпіси» у навушниках,
Вже не ті ми, вчорашні мрійники –
Ми з тобою тепер порушники,
Ми з тобою для них – розбійники!
Ось така-то у нас забавочка,
Бій затятий, війна кривава…
Бережи ж мене, балаклавочка,
Балаклавочка, балаклава!
Леонід Сторожук
Сашко Дерманський
***
Я підарасів знав не за чутками,
Не раз в житті їх бачив, з ними квасив.
Такі ж як ми – з руками та ногами…
З усим, що має бути в підарасів.
Хіба тоді, хоча би припустити
Я міг, що їх між нас насправді — маса?
Чи я б посмів подумать, уявити,
Що де не плюнь — поцілиш в підараса?!
Я вас навчу, їх здалеку помітно:
На кожнім форма — для страху й окраси,
Погони, зброя… Отже, очевидно,
Що люди ці — останні підараси.
Або ж сидять у кріслі — мов на троні,
У чорні загорнувшися атласи,
Кишені — ненажерливі, бездонні…
І це вони — продажні підараси!
Або такі: з мандатами в кишені,
До вищої себе відносять раси.
А що насправді? Звірі. Пси скажені.
Брехливі та цинічні підараси!
І навіть є такі (Бог знає, правда):
Хрести вчепили, повдягали ряси,
У чорних мерсах чорні меси правлять
На честь кремля — хіба не підараси?!
Не гомофоб я, ним не був й не стану,
І геть не прагну згущувати краски.
Але до сліз, до печінок дістали
Повсюдні підараси й підараски.
Марися Рудська
Тетяна Власова
Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили:
«Мамо, не плачте».
Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому –
Я на Грушевського».
Вулиця стала дуже болючою –
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий.
Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть.
Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.
Ігор Бежук
Мені наснилось, що вони зустрілись
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За що тебе? ” “За Україну, друже мій. ”
“Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають… Вас тепер за що?”
“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”
“А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.
Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть… а жити так хотів.”
“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни – син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин.”
… Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За Україну нас вбивають, брате мій.”
Юрій Журавель
КОРОТКОГО СЛОВА «БЕРКУТ» ТЫ ДО ГРОБА БУДЕШЬ СТЫДИТЬСЯ!
Здравствуй, мальчик за серым щитом,
Выполняющий мерзкий приказ!
Как же ты пожалеешь потом,
Что сегодня стреляешь в нас!
Ты кого защищаешь, сынок?
Тех, кто дал поглодать тебе кость?
Ну, зачем? Почему? Как ты мог?
Ты ведь в этой стране не гость.
Кучу денег притащишь домой,
Год не будешь вставать с дивана.
Только помни, на деньгах – КРОВЬ!
Кровь Сергея Нигояна.
Когда будешь лететь в Шарм-эль-Шейх,
Отдыхать после братоубийства,
За тобой потянется шлейф –
То проклятья за Юру Вербицкого!
Когда будешь лететь назад
И тащить шмотья чемоданы,
Не забудь, что это – ГЛАЗА,
Те, что выбили на Майдане!
Когда будешь сыну и дочке
Покупать игрушки и велик,
Не забудь – это печень и почки,
Что отбили у вас в райотделе!
А когда квартиру получишь,
Голяком в теплой ванне ляг.
Вспомни парня, которого мучил
На морозе ваш ТОЛСТЫЙ ХРЯК!
Мальчик-мальчик… погоны померкнут,
Деньги кончатся… жизнь продлится!
И короткого слова «БЕРКУТ»
Ты до гроба будешь стыдиться!
Присвята загиблим на майдані
Не плач кохана ,я вернуся
Чи мертвий ,чи живий
не знаю.
Я в твоїм серці поселюся,
Ти знай я так тебе кохаю.
Пробач мені за те ,що більше
Ти мої очі не побачиш.
Я посилаю тобі вірші,
Я знаю, що ти зараз плачеш.
Та маю я тверду надію,
Що полишив цей світ не даром,
Що я на небі порадію
За Україну під ударом.
Я знаю все ще буде добре,
І ти будеш спокійно спати.
Серденько битиме хоробре
Будь ласка дай мені це знати.
Завжди прошу неси у серці
Мене й безстрашні мої очі
Життя до мене не вернеться,
Та я й тепер цього не хочу.
Аби лиш були ті щасливі,
Хто житиме на Україні.
і хоча б раз такі красиві,
принесли квіти моїй тіні.