Чому рухаються книжки?..
Якось Коцюбинський приїхав до Львова. Там він зустрів Володимира Гнатюка, відомого українського етнографа. Гнатюк, з наміром зробити письменникові приємне, сказав:
– А ви знаєте, Михайло Михайловичу, що останнім часом ваші книжки у нашій книгарні почали живіше рухатися.
– Ну що ж, я дуже радий, що і галицькі миші мають літературний смак, – відповів Коцюбинський.
Коні проти волів
У Криворівню, де саме перебував Михайло Коцюбинський, приїхали львівські дачники, аби поспілкуватися з ним. Один із гостей, адвокат за фахом, вирішив висловити своє захоплення творчістю Коцюбинського:
– А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад, "Хіба ревуть воли…".
– Я не про воли, а про коні писав.
– Не розумію. Коні ж не ревуть?..
– Ну, і що з того? Коні не винні.
Літературний кастінг для гуцульських відьом
Мешканці Криворівні помітили, що Коцюбинський дуже жваво цікавиться місцевим побутом. Якось у неділю до письменника зайшов один гуцул і, чемно вклонившись, запитав:
– А чи це правда, що ви хочете нас у книжках розписати?
– Правда.
– Не тільки людей, але і всяку нечисту силу?
– І нечисту силу.
– То я прийду до вас із своєю жінкою. Ви такої старої відьми ні в нас, ні в околиці не побачите.
Озброєний і дуже небезпечний
Влітку 1910 року Михайло Коцюбинський повертався з Капрі, де він відпочивав у Горького. Прикордонна жандармерія мала суворий наказ: дуже ретельно перевіряти речі Коцюбинського. Відповідно, прикордонники рилися у валізці письменника вкрай брутально. Однак ніяк не сподівалися, що на підступне запитання: "Зброя у вас є?" – Михайло Михайлович відповість: "Так, є". Від несподіванки запанувала тиша.
Потім зчинилася метушня: "Де зброя, де?"
По довгій паузі М. Коцюбинський переможно сказав: "Ось моя зброя," – й із сяючими очима показав на ручку, що стирчала з кишені піджака.