Привиди замку Гербуртів

КНИЖКОВИЙ ТУРИЗМ

Не дивина, коли письменники у своїх творах описують принади певної місцевості. Однак коли мешканці якогось краю за допомогою письменників приваблюють потенційних туристів – це інтригує. На такий нетрадиційний крок пішли керівники Старосамбірського району, що на Львівщині. Організувавши в рамках Форуму видавців своєрідний «книжковий» прес-тур, вони вбили одним пострілом двох зайців: презентували романи, дія яких відбувається саме в цій місцині (йдеться про книжки «Слуга з Добромиля» Галини Пагутяк і «Тамдевін» Галини Вдовиченко) та відкрили новий пункт паломництва для любителів «зеленого» туризму.
Отже, «винуватиці свята» Галина Пагутяк і Галина Вдовиченко в компанії з Ірен Роздобудько, Євгеном Положієм, Елеонорою Симоновою, Тетяною Логуш, львівськими, київськими та сумськими журналістами вирушили зі Львова до околиць Добромиля, аби довести: краї, описані у презентованих книжках, справді неповторні.

Стара Сіль

У таких місцях відчуваєш себе мало не першовідкривачем. Складається враження, що костьоли, руїни замків і церкви, які ніби виринають з-під землі (такою несподіваною є їх поява поміж звичайних сільських хат і пагорбів, засаджених деревами), роками стоять тут, обділені увагою. Але перше враження є хибним: місцеві мешканці докладають зусиль для того, щоб ані пам’ятки, ані пов’язані з ними легенди не були забуті – переконливим доказом цього є й наша поїздка. Першим пунктом книжкового маршруту стало село Стара Сіль Старосамбірського району.

Про те, що місцевість, яку доведеться відвідати, овіяна містикою, учасників мандрівки попередили не відразу. Але вже перший пункт подорожі – вілла Анна (Willa Anna), яка фігурує в романі «Тамдевін» – не залишив ніяких сумнівів: уяві людини, яка хоча би раз у житті бачила фільм жахів, тут буде де розгулятися. Чого варта сама тільки схожість цієї будівлі з капличкою, на верхівці якої стримить перехилений хрест… Коли похмурого недільного ранку ступаєш на стежку, яка веде до вілли, а невідомо звідки (здається, що з-під землі) долинають звуки літургії (як виявилося пізніше, недільне церковне богослужіння «транслюється» на все село за допомогою гучномовців), – отут історії про привидів зринають у пам’ять самі собою.

На підході до вілли виявляється, що це ніяка не каплиця з перехиленим хрестом, а надзвичайно вишукана, струнка двоповерхова будівля, оздоблена численними ліпленнями у формі переплетених стрічками віночків і букетиків. От тільки флюгер на даху дійсно похилений – кажуть, колись у нього вдарила блискавка. Мешканці Старої Солі достеменно не знають історії появи вілли – хоча побудована вона відносно недавно: як свідчить напис над вікнами другого поверху, 1911-го року. Аби підсилити екзотичний ефект, який справляє вілла, варто підійти до її входу і прочитати напис на табличці біля дверей: зараз у будинку розміщене… неврологічне відділення районної лікарні. До речі, санітарки, які тут працюють, залюбки розкажуть бажаючим декілька моторошних історій, пов’язаних із віллою, закінчуючи чи не кожну багатозначним: «А далі сталося таке-е-е… Але вам про те не варто знати».

Залишаємо віллу впевнені, що після такого початку нас складно буде здивувати чимось іще. Однак уже за першим поворотом дороги переконуємося в протилежному. Так само несподівано, як і вілла Анна, на нашому шляху з’являється костел святого архістратига Михаїла – ще одна пам’ятка Старої Солі. Дослідники датують костел 1660-м роком. Однак деякі дані свідчать, що каплиця, яка зараз є частиною храму, була побудована 1365-го року під керівництвом Казимира Великого! Тож справжнім дивом можна вважати збережені майже неушкодженими скульптури святих на зовнішній стіні будівлі та старовинне мозаїчне зображення Діви Марії з маленьким Ісусом, розміщене над входом. Незабутнє враження справляє також лелече гніздо, яке примостилося на даху над входом до костьолу. Хоча храм не фігурує в жодній з презентованих книжок, оминути його своєю увагою ми не змогли – це стало імпровізованим відхиленням від «книжкового» маршруту.

Замок Гербуртів

Залишивши за спиною принади Старої Солі, виїжджаємо на шосе, яким дістанемося до кінцевого пункту подорожі – замку Гербуртів. На горизонті з’являються щораз вищі пагорби – тут починається Карпатський кряж. Добираємось до підніжжя замкової гори від села Тарнави (передмістя Добромиля) на фірах, запряжених кіньми, а далі – пішки. На півдорозі зупиняємось, аби помилуватися панорамою Добромиля, який звідси видно як на долоні. На жаль, обмежений час поїздки не дав нам змоги відвідати місто. Але завдяки романові Галині Пагутяк, дія якого відбувається в Добромилі, цей географічний пробіл легко можна заповнити – достатньо буде прочитати книжку.

Мури замку Гербуртів ховаються серед дерев на верхівці Сліпої гори. Поруч височіє сестра-близнючка Сліпої – Чернеча гора, а на Заході видніються польські Бескиди, адже звідси до кордону з Польщею – не більше трьох десятків кілометрів. Близько 1450-го року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на горі дерев’яний замок, однак за кілька десятиліть його спалили татари. Пізніше замок відбудували з каменю й цегли.

Якщо вірити авторкам презентованих книжок, тут можна зустріти і вовка, й вовкулаку, й таємничий весільний кортеж, який з’являється нізвідки й зникає в нікуди… А в одному з прилеглих до замкової гори сіл свого часу оселилися нащадки графа Дракули. «Погляньте вгору, – каже Галина Вдовиченко, – і ви побачите двох орлів, які виписують кола в небі. Вони кружляють тут постійно. За легендою, чоловіки роду Гербуртів після смерті перетворювалися на орлів, тож можна вважати, що господарі замку спостерігають за нами з висоти». Ми піднімаємо очі до неба й з розчаруванням усвідомлюємо: на землю спускаються сутінки, тож час повертатися.

Отаким пізнавально-містичним виявилося наше знайомство з околицями Добромиля – завдяки письменницям, у чиїх книжках описані ці краї, та місцевому керівництву, яке ініціювало й організувало мандрівку. Тож якщо маєте бажання потішити себе екзотичними подорожніми враженнями – озброюйтеся романами «Слуга з Добромиля» й «Тамдевін»: кращих путівників цими місцями годі шукати.

Тетяна Самчинська