Поліна Віардо — божественна муза Тургєнєва

МУЗА

Pauline_Viardot-Garcia_3Коли почуття надто слабкі, щоб називатися коханням, їх прийнято вважати симпатією, захопленням, можливо, легкою закоханістю. А от як назвати почуття, які стоять вище, ніж кохання, — почуття божевільні, шалені, сповнені незбагненної готовності підкорятися й бути чужою тінню? Не інакше, як одержимість. Саме цим словом можна назвати поведінку та світогляд російського письменника Івана Сергійовича Тургєнєва, який дозволив собі стати «собачкою на повідку», — і все заради того, аби присвятити життя своїй «богині» — Поліні Віардо-Ґарсіа.

Вічна невзаємність
Надзвичайно талановита французька співачка, піаністка, композиторка, Поліна Віардо була далеко не красунею: її описували як жінку зі стихійною, екзотичною, в дечому навіть страхітливою зовнішністю, яка, однак, мала в собі незбагненну силу підкорювати людей. Під дію цієї сили потрапив і 25-річний Іван Тургєнєв, який, побачивши одного разу Поліну на сцені оперного театру в Санкт-Петербурзі, закохався в неї по самісінькі вуха й на все життя. Молодого, тоді ще нікому не відомого письменника, не зупиняло ніщо: ні невдоволення матері, яка, усвідомивши силу захоплення свого сина Поліною, страшенно ревнувала його до співачки, ні постійні гастролі «богині» по Європі, які були Тургєнєву, м’яко кажучи, не по кишені, ні навіть те, що Поліна мала законного чоловіка й доньку. Більше того, сімейний статус навіть допоміг Івану Сергійовичу наблизитися до коханої жінки: спочатку він познайомився й потоваришував із її чоловіком — директором Італійського театру в Парижі, відомим критиком і мистецтвознавцем — Луї Віардо, а вже згодом постав своєю скромною персоною перед самою Поліною. Відтоді все життя Тургєнєва набуло нового сенсу: робити все заради неї, незважаючи на те, що почуття були невзаємними.
«Моє кохання до Вас занадто велике й могутнє. Я не можу жити там, де Вас немає, — я повинен відчувати Вашу близькість, насолоджуватися нею…» — писав Іван Сергійович своїй «богині» і брався довести свої слова на практиці. Він їздив за співачкою по всій Європі, бував на її концертах у Лондоні, Берліні, Парижі, часто навіть жив разом із її сімейством — притому його сприймали не як зачарованого і готового на все прихильника Поліни, а як друга всієї сім’ї. Чоловік був зовсім не проти, швидше навіть за, адже Тургєнєв вкладав у їхню сім’ю чималі гроші, буквально-таки вивертаючи кишені й виймаючи із них усе до копійки, та й у чеснотах власної дружини Луї Віардо не сумнівався ні на хвилину. І недаремно: Іван Сергійович і Поліна були просто хорошими друзями.
Тургєнєв розумів, що співачка не належить йому ні душею, ні тілом, однак попри те, він щиро вважав, що вона — його єдина справжня муза, якій він завдячує своїми творчими успіхами. А успіхи справді були: твори Івана Сергійовича набували дедалі більшої популярності як у Росії, так і в Європі, тож він уже з гідністю міг називатися відомим письменником. І при цьому всьому Тургєнєв не приховував того, що «богинею», ім’я якої він молитовно шепотів перед постановками його творів на сцені, була, безсумнівно, тільки вона — Поліна Віардо.

Покинуті «тургенєнєвські дівчата»

Чи таким уже ідеальним було кохання письменника? Без тілесних стосунків, без взаємності, вірне й віддане одній-єдиній жінці? Ні. Якщо проаналізувати «тургєнєвських дівчат» із його творів, то насправді прототипами більшості жіночих персонажів були інші — покинуті Тургєнєвим жінки, які закохувалися, розчаровувалися, страждали, проте не втрачали своєї внутрішньої сили та стійкості. Саме такими є героїні Івана Сергійовича: сильні, рішучі, натхненні до життя й безстрашні перед обличчям любові. Юна Ольга — дочка одного з кузенів Тургєнєва, Марія Толстая — сестра знаменитого Льва Толстого, Марія Савінова — молода актриса, якій судилося стати останнім захопленням Івана Сергійовича, — ось жінки, яких письменник «змальовував» у своїх творах. Проте жодна з них так і не стала «богинею», єдиною й неповторною, такою, якою була Поліна Віардо… Що ж стосується стосунків Тургєнєва із Поліною, то їхня чистота й непорочність також залишаються під знаком питання. Відомо лише, що у співачки був позашлюбний син Поль. Але чи був до цього причетний Тургєнєв, чи батьком дитини був інший прихильник Поліни — художник Арі Шеффер, — ця таємниця, очевидно, ніколи не стане розгаданою.
Іванові Сергійовичу так і не вдалося звити власного «сімейного гніздечка». Цю обставину він сам пояснював надто сильним коханням до Поліни. Було то справді кохання, а чи божевільне почуття, що виросло на залежності й перейшло в одержимість, — судити важко. Проте факт залишається фактом: Тургєнєв був щасливий протягом усього життя вже завдяки тому, що був поряд із коханою. У такому «щасті» він зустрів і смерть, провівши останні роки, наповнені стражданням через важку хворобу, під крильцем коханої жінки. Поліна не змогла не підтримати друга у важкі хвилини: духовна спорідненість інколи буває надійнішою, ніж кохання…
Жанна Капшук

  • вітя

    Друзі, за українським правописом – ТургЕнЄв

  • віта

    Ага, а також за українським правописом: не Алєксандр Пушкін, не Владімір Висоцкій і не Фьодор Достоєвскій. Але ж так природніше, правда?

  • kubo

    що природніше? калічити мову такими покручами?

  • Conservator

    Ага, давайте тоді бути послідовними. Он поляки не калічать майже, у них і Вашинґтон – Єжи, а не Джордж. То хай і в нас він буде Юрієм, як Пушкін – Олександр.

  • Цікавий

    Вирішувати мають росіяни. Звертаю увагу: Радіо Росії говорить "Владімір Путін" – послухайте на Ері, там вони роблять новини українською. Так що коли Москва сказала Владімір, значить точно не Володимир. Їм видніше, слово честі.

  • віта

    Conservator щось наплутав: українці якраз тримаються однакової норми, коли кажуть Владімір Путін та Джордж Вашинґтон – адже в обох випадках збережено особливості іноземної мови. От якби ми переінакшували – Володимир та Юрій – це було би нелогічно. Втім, питання творче – деякі браття-слов'яне жіночі прізвища іноземок таки перекручують на свій лад: Єва Герцигова і Клавдія Шиферова. )))