«Вогонь і лють: всередині Білого дому Трампа». Уривок

За 18 місяців доступу до Трампа і його команди журналістові Майклу Вулффу вдалося записати 200 інтерв’ю, які стали основою для книжки «Вогонь і лють». Секрети політичного та особистого життя американського президента розлетілися шаленими накладами у 39 країнах світу.

«До численних парадоксів президентства Дональда Трампа можна додати те, що людина, яка
не читає книжок, спричинила видавничу сенсацію… Стільки полум’я не було з часів виходу
останнього Гаррі Поттера. Майстерність Вулффа до викриття, його в’їдливість, цинізм і
чуття до людської слабкості, особливо коли справа стосується багатіїв та знаменитостей,
робить його ідеальним для цієї роботи».

The Economist

Українською книжка вийде до «Книжково Арсеналу», а прочитати уривок із неї, завдяки видавництву #книголав, можна вже зараз.

Trump Tower

Будівля Trump Tower біля Tiffany, на той момент штаб-квартира популістської революції, раптово почала нагадувати космічний корабель прибульців — Зірку смерті на П’ятій авеню. Поки чудові, хороші й абмітні, але тим не менш злі протестувальники й роззяви прямували до дверей свого наступного президента, навколо будівлі поспіхом зводили схожі на лабіринт барикади, щоб захистити його.
Передвиборчий закон про передання справ президентської адміністрації від 2010 року передбачає фінансування для обраного президента, зокрема для початку перевірки тисяч кандидатів на посади в адміністрації, для формулювання засад, які визначатимуть перші кроки нового Білого дому, та для підготовки процесу передання інших відомчих справ 20 січня. Під час кампанії губернатор штату Нью-Джерсі Кріс Крісті, номінальний голова перехідної адміністрації Трампа, мусив переконливо втокмачувати кандидату, що той не може спрямувати ці кошти на інші потреби, що закон вимагає від нього витратити ці гроші та підготувати план передання справ, навіть якщо він і не має в ньому потреби. Трамп розчаровано заявив, що більше не хоче про це чути.

Наступного дня після виборів найближчі радники Трампа раптом виявили нетерпляче бажання взяти участь у процесі, який майже всі ігнорували, і відразу ж почали звинувачувати Крісті в тому, що той не докладає достатніх зусиль для підготовки зміни адміністрацій. Малесенька команда перехідної адміністрації поспіхом переїхала з центру Вашингтона до Trump Tower.

Це, напевно, було найдорожче приміщення з усіх, у яких будь-коли доводилося розташовуватися перехідним адміністраціям (і президентським виборчим штабам, до речі, теж). І в цьому почасти полягала й суть. Це було послання цілком у стилі Трампа: ми не лише аутсайдери, ми ще й могутніші за вас, інсайдерів. Багатші. Знаменитіші. І приміщення в нас краще.

І, звісно ж, це приміщення було персоналізоване: на дверях висіла табличка з його ім’ям. Сходи вели до триповерхових апартаментів, значно просторіших за житлові приміщення Білого дому. Тут був його приватний офіс, який він займав із 1980-х років. І тут-таки, під надійним контролем самого Трампа, а не Вашингтона з його «болотом», на окремих поверхах розмістилися офіси виборчої кампанії — й тепер уже перехідної адміністрації.

Інстинктивною відповіддю Трампа на цей несподіваний, якщо не сказати геть абсурдний, успіх було не зніяковіння. Навпаки — він хотів у певному сенсі повихвалятися своєю перемогою. Інсайдерам, чи майбутнім інсайдерам, із Вашингтона доведеться прийти до нього. Trump Tower ураз затьмарив Білий дім. Кожен, хто приходив побачити новообраного президента, визнавав і приймав уряд аутсайдерів. Трамп змушував їх пройти через те, що інсайдери весело називали «прогулянкою злочинця» перед пресою та роззявами всіх гатунків, — акт поклоніння, якщо не приниження.

Потойбічна атмосфера Trump Tower відволікала увагу від того, що з-поміж нечисленних прибічників Трампа, на яких раптово впала відповідальність сформувати уряд, майже ніхто не мав відповідного досвіду. Ніхто не мав досвіду політичної боротьби. Ніхто не мав досвіду розроблення політичних стратегій. Ніхто не мав законодавчого досвіду.

Політика — це мережевий бізнес, у якому важливо знати людей. Але на відміну від інших новообраних президентів, хоча вони всі, безперечно, мали власні управлінські недоліки, у Трампа не було напрацьованих за роки кар’єри політичних та урядових контактів, до яких він міг би звернутися. Він заледве мав власну політичну організацію. Упродовж більшої частини останніх 18 місяців, проведених у турі, кампанія трималась на трьох ключових особах: менеджері Корі Левандовські (доки його не змусили піти за місяць до Республіканського національного конгресу), його речниці, наближеної особи та стажерки, першої найнятої працівниці кампанії, 26-річної Гоуп Гікс, та самого Трампа: «стрункий», «жорстка» та «інстинктивний». Як з’ясував Трамп, що з більшою кількістю людей доводиться мати справу, то важче розвернути літак і встигнути повернутися додому до ночі.

У серпні він почав залучати до кампанії професіоналів, які, втім, навряд чи зналися на політиці. Це була відчайдушна спроба уникнути неминучого приниження. Але з цими людьми він пропрацював лише кілька місяців.

Райнс Прібус, готуючись до переходу з РНК до Білого дому, із тривогою зауважував, як часто Трамп брав людей на роботу поспіхом: із багатьма з них він ніколи раніше не зустрічався, але пропонував посади, важливості яких повною мірою не усвідомлював.

Ейлз, ветеран адміністрацій Ніксона, Рейґана та Буша, дедалі сильніше непокоївся через те, що новообраний президент не зосередився відразу ж на побудові в Білому домі структури, що мала б служити йому й оберігати його. Він намагався вразити Трампа розповідями про жорсткість опозиції, з якою йому доведеться зіткнутися.

— Тобі потрібен сучий син на посаді голови твоєї адміністрації. Сучий син, який знатиме Вашингтон, — сказав Ейлз Трампу невдовзі після виборів. — Ти захочеш бути сам собі сучим сином, але ти не знаєш Вашингтона.
І Ейлз мав пропозицію:
— Спікер Бейнер.
(Джон Бейнер був спікером Палати представників, поки його не змусили піти внаслідок путчу в «Русі чаювання» в 2011 році).
— Хто це? — спитав Трамп.

Трампових друзів-мільярдерів непокоїла його зневага до компетентності інших і кожен намагався переконати його у важливості людей — тих багатьох людей, які знадобляться йому в Білому домі й які розуміють Вашингтон. Твої люди важливіші за твою політику. Вони і є твоя політика.