Дивна Аліса в країні Бартона

КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВ

Було очевидним, що штатний казкар Голлівуду Тім Бартон колись добереться до найвідомішої дорослої казки для дітей – „Аліси в Країні Чудес” Льюїса Керрола. Можна навіть було прогнозувати, що за режисером піде також перевірена гвардія: старі друзі – актор Джонні Депп і композитор Денні Ельфман – та дружина Хелена Бонем-Картер.
Наприкінці лютого 2010 року Бартон вдало втілив усі ці давні сподівання глядачів, створивши фільм за мотивами повісті Керрола. Завдячувати появі стрічки маємо також кіностудії “Дісней”, де режисер працював у молодості,  і стилістику мультфільмів якого там тоді визнали геть невідповідною уподобанням цнотливої дитячої аудиторії. Теперішнє діснеївське суперечливе рішення – це щось на межі експерименту генія (дивного режисера) з економікою (вигідним капіталовкладенням).І оскільки робити остаточні висновки зарано (прокат ще триває), треба зазначати, що експеримент – поки успішний. Можливо, запорукою цього є випуск кіно в популярному форматі 3-D.
Старий сюжет книги – це тільки привід для розмови, – вирішив режисер. Та, як завжди у своїх кіновитворах, реалізував найнеочікуваніші образи власної, за свідченнями багатьох, не зовсім адекватної фантазії. Тож і Аліса в нього – вже майже двадцятилітня – потрапляє в кролячу нору не просто з цікавості, а тікаючи від майбутнього нареченого. Та й дівчинка ця не зовсім звичайна, оскільки страждає від нав’язливого сну-кошмару – про Кролика в камізельці, Божевільного капелюшника і Червоної та Білої королев. Вигадка постає як загрозлива примара, котра переслідує дівчину настільки, що у відповідальний момент підступний Кріль із годинником змушує Алісу втікти з-під вінця, щоб зустрітись із давнім кошмаром. І найдивніше – що там, куди вона потрапила, дівчину вже чекали. І не просто чекали, а палко сподівалися на її повернення як на пришестя спасителя від жахливого Бармаглота. Цей сюжетній хід дещо нагадує історію з „Хронік Нарнії”, які не так давно демонструвалися в кінотеатрах: чужинець, потрапляючи в казковий світ, виявляється єдиним, хто може врятувати казку від непривітної реальності. Зрозуміло, що ці події не зовсім стосуються повісті Керрола, проте заради гарного кіновидовища можна пожертвувати навіть непоганою літературною основою, чи не так?
У химерному світі, де опиняється Аліса, теж багато чого змінилося відтоді, як вона вперше тут побувала: проблеми стали серйозніші, Труляля і Траляля – страшнішими, гусінь Абсолем – схожою на персонажа „Зоряних війн”, королеви – вибрикувато-манірними, а Капелюшник мимоволі перетворився на героя, заслуживши прихильність Аліси. Єдиний, хто лишився практично незмінний, – це симпатяга-кіт із сакраментальною посмішкою, що, як і заведено, може існувати незалежно від самого кота. Чеширський жартівник навіть у цьому похмурому світі жорстоких фантастичних видив намагається іронією та наївною безпосередністю утвердити дух свободи там, де можливість вигадувати суворо обмежена голововідрубувальними директивами Червоної королеви. Ця пані, талановито втілена Хеленою Бонем-Картер, відзначається не тільки величезною головою, але й якимсь ніжним і турботливим ставленням до влади, яку вона не хоче втрачати. На відміну від неї, Біла королева (акторка Енн Хетевей), що мала б утілювати доброту та ідейну опозицію до тоталітарної Червоної королеви, у фільмі виявляється флегматичною крадійкою чужих подвигів. Можливо, своїй неординарній ролі в кіно Біла королева має завдячувати самому режисеру, оскільки він ніколи не виявляв прихильності до білого кольору, захоплюючись усім готично-чорним.
Замість центральної події книги – суду – в цій своєрідній екранізації метою подорожі Аліси стає війна, у якій їй, за пророцтвом, відведено найважливіше місце. Окрім аналогій із Жанною д’Арк, це чомусь схоже (причому в найбільш кульмінаційних моментах) на кольорове зіткнення різнорівневих спецефектів, коли втрачається усвідомлення того, що перед тобою – війна добра і зла. Виглядає це радше як боротьба однієї хворої фантазії з іншою. Дорослішання Аліси насправді відбувається не в реальності, а у Країні Чудес, незважаючи на те, що вона, всупереч усім переконанням, продовжує вважати все довколишнє сном. Не дивно, що, повернувшись до дійсності і ставши замість лідера війни невдахою-втікачкою з власних заручин, Аліса вирішує не виходити заміж. Вона обіцяє знайти собі інше призначення в житті… і вирішує зайнятися торгівлею.
Якщо математик Керрол, оповідаючи Алісі Ліддел свої казки, свідомо чи несвідомо використовував химерні образи, щоб проілюструвати складні математичні чи філософські конструкції, то в екранізації лишилась тільки приваблива картинка. І єдине, що залишилося від оригіналу, – це химерність. Але вона вже не керролівська, а бартонівська. Хоча виправданням фільму може бути навіть грайливий діалект Деппа-Капелюшника та чарівний тембр голосу Стівена Фрая, який подарував його Чеширському коту. Однак щоб насолодитися цими голосами, варто дивитися кіно в оригіналі. Власне, як і читати Керрола – щоб відчути усе різнобарв’я смислових відтінків англійського тексту.

Максим Нестелєєв