♠1627 р. Указ царя московського Олексія Михайловича, яким звелено книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги.
Так у Москві спалено “Учительське євангеліє” Транквіліона-Ставровецького та “Катехизис” Лаврентія Зизанія Тустановського.
♠1689 р. Патріарша заборона Київській лаврі друкувати книги “… к нам первее не прислав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…”.
“Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати“, визнали пізніше російські дослідники. (“Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова”, 1905р).
♠1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші “не сходные с книгами московскими”.
♠1690 р. Московський собор православної церкви засуджує “Кіевскіе новыя книги” П.Могили, С.Полоцького, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького, наклавши на них “проклятство та анафему”.
♠1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.
♠1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
♠1709 р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою.
♠1718 p. Спалення архівів та книгозбірні Києво-Печерського монастиря.
“…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,… серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались” (“Історія Русів”, ст.303-304, вид.1956 p.).
♠1721 р. Наказ про цензурування українських книжок.
Накладено штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки “не во всем с великороссийскими сходные”.
♠1755, 1766,
1775,1786 pp. Низка заборон Синоду на друк українських книжок.
В результаті протягом другої половини 18ст. та першої половини 19ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Наприклад, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 –3,1849 – 2, 1850 – 1,1851 – 2,1856 – 5 книжок.
♠1759 р. Розпорядження Синоду про вилучення зі шкіл українських букварів.
♠1769 р. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені російськими.
♠1769 р. Синод Російської Православної церкви забороняє Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказує відібрати ті букварі, які вже були на руках.
♠1780 р. Чергове спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що була однією з найбагатших бібліотек України.
♠1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками,
“не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству“.
♠1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.
♠1895 p. Заборона видавати українські книги для дітей, “… хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными“.
На українській граматиці, написаній російською мовою, цензор зазначив: “Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать”.
♠1892 р. Наказ цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
♠1914 p. Спалення російською військовою адміністрацією бібліотеки Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові, заборона в Галичині й на Буковині всієї української преси.
♠2004 р. Запровадження Урядом незалежної України податків на видання вітчизняних книжок. В результаті було зупинено книговидання на півроку і галузь відновилася тільки у 2006-му