Король Артур: література перемагає науку?

Ілюстрація до „Історії королів Британії” Гальфріда Монмутського

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕРСОНАЖ
Мабуть, одним із найяскравіших та найпереконливіших прикладів мудрого та сильного правителя у світовій літературі є Король Артур. Незважаючи на постійні суперечки щодо того, чи існував легендарний монарх насправді, чи він є вигаданим персонажем, без цього образу годі уявити як англійські літературу й фольклор, так і світову культуру загалом. То звідки взявся цей неповторний образ і хто ж він насправді –  цей Артур із Камелоту: вигаданий персонаж (як стверджують історики) чи реальний (як переконують письменники)?

Починаючи з ІІ століття на території Британських островів постійно точилися війни. Спочатку острови завоювали римляни, потім їм загрожували готи, нападали сакси, та й королівства, які виникали на території самих островів не надто бажали миритися між собою. Певно, на фоні постійних чвар, сутичок та кровопролить в уяві виснажених бритів поступово почав формуватися образ визволителя, який переможе загарбників і буде керувати процвітаючим королівством.
Отже, з часом виникла така легенда. Одним із багатьох королівств, які існували на той час, керував Утер Пендрагон. Як стверджує легенда, Утер спокусив дружину свого політичного союзника – красуню Ігрейну. Від їх зв’язку народився Артур, якого виховував чарівник Мерлін. Коли хлопець подорослішав, він дізнався, що в його жилах тече королівська кров. Ставши королем, Артур покінчив із міжусобицями, об’єднав англійські землі та вигнав саксонських завойовників. Як стверджується в легенді, він керував країною разом із дружиною Гвіневрою. А мешкали вони в прекрасному місті під назвою Камелот.

 

Відомий актор Шон Коннері у ролі короля Артура в одній з екранізацій за мотивами легенди

Відомий актор Шон Коннері у ролі короля Артура в одній з екранізацій за мотивами легенди

Історики заперечують цю версію. Артур – стверджують вони – зовсім не був монархом, про що йдеться у легендах. Очевидно, знаменитий персонаж середньовічної літератури насправді був військовим командиром бритів, який жив у кінці V століття та очолював війну з саксами. Під його проводом відбулося декілька визначних битв, найважливіша з яких закінчилася 499 року перемогою бритів на горі Бадон. А вдячні нащадки так возвеличили образ визволителя, що з часом в уяві народу з простого вояки він перетворився на величного монарха.
На відміну від істориків, легенда про Артура дуже припала до душі письменникам. Вперше в літературі про шляхетного короля згадує валлійський чернець Ненній у своїй книзі «Історія бритів», де розповідається про дванадцять перемог Артура-полководця над саксами. Перша послідовна оповідь про життя Артура з’явилася в «Історії королів Британії», написаній між 1136 та 1138 роками Гальфрідом Монмутським. Саме тут Артур уперше названий королем, уперше з’являються загальновідомі нині сюжети: про його зачаття, про зраду його дружини, про смерть короля від рук небожа Мордреда.
Остаточно закріпив образ Артура в літературі сер Томас Мелорі в масштабному епосі «Смерть Артура», написаному в XV столітті. Автором назви був Вільям Кекстон, засновник першої лондонської друкарні (назва, створена Мелорі, не збереглася). «Смерть Артура» – це оповідь про розкол Братства Круглого Столу, який почався з гріховної пристрасті Ланселота до королеви Гвіневри й закінчився зрадою Мордреда та загибеллю Артура. На сторінках оповіді Мелорі об’єдналися легенди й оповіді про Артура, трансформовані в романтичному ключі: тут і меч у скелі, й Мерлін, і загадкова Леді Озера, від якої Артур отримав свій Ескалібур, і народжений потойбіччям Корабель Дів, що доправляє смертельно пораненого Артура на острів Авалон. Крім того, Вільям Кекстон у своєму виданні подає список доказів існування короля Артура – зокрема, круглий стіл у містечку Вінчестер, шматок воску з відбитком печатки Артура та меч Ланселота. Але, як з’ясувалося пізніше, всі ці предмети були підроблені.
Найвідомішим твором про короля Артура за Вікторіанської доби став цикл романтичних поем «Королівські ідилії», написаний у період з 1856 по 1885 роки. Історії про одруження Артура з Гвіневрою, кохання Мерліна та Леді Озера, смерть Артура та багато інших сюжетів передані тут у формі білих віршів. Поема базується на творі Томаса Мелорі.
Англійський письменник Теренс Уайт у 1938-1935 роках написав чотири повісті про короля Артура, які теж повністю базуються на оповіді Мелорі. Вони об’єднані під назвою «Король минулого й прийдешнього» та написані у стилі фентезі. Однак більшість творів про короля Артура, датованих другою половиною ХХ століття, відступають від стандартної версії Мелорі у бік авторських інтерпретацій. Наприклад, Мері Стюарт у циклі своїх романів виводить на перший план чарівника Мерліна. А письменниця Меріон Циммер Бредлі й узагалі робить головними героями своєї книги жінок – фею Моргану, Гвіневру, Леді Озера. Одним із центральних мотивів книги є боротьба матріархального язичництва, яке уособлює Моргана, з молодим християнством. До образу короля Артура зверталися Марк Твен, Альфред Теннісон, Теренс Уайт та багато інших письменників. Епос про Артура мав величезний вплив на розвиток жанру фентезі, та, зокрема, на твори Джона Р. Толкієна, Клайва С. Льюїса, Анджея Сапковського, Стівена Кінга.

 

 

Руїни замку Тинтаджел, у якому нібито народився король Артур

Руїни замку Тинтаджел, у якому нібито народився король Артур

Схоже, під тиском книжкових томів історики почали потроху піддаватися легенді. Наприклад, вони виявили, що на півночі півострову Корнуол дійсно є руїни замку Тинтаджел, де нібито народився король. Також багато нерозкритих таємниць можна знайти в Гластонбері, що з ХІІ століття відоме як місце, де знаходиться могила Артура та його дружини Гвіневри. Дехто з учених стверджує також, що ідеальне середньовічне місто Камелот знаходилося в південно-західній Англії, десь у графстві Сомерсет. За іншою версією, воно було розташоване на південь від англо-шотландського кордону, десь у Стратклайді
В цілому ж, незважаючи на те, що Артур – герой бритського епосу і фактично воював з пращурами сучасних англійців (англосаксами), він увійшов в історію літератури як персонаж англійського фольклору. А численні екранізації творів про короля Артура сприяють закріпленню цього образу в масовій свідомості. Тож можна з упевненістю стверджувати, що образ шляхетного й хороброго короля ще довго не зникне ні з англійської, ні зі світової культури – незважаючи на те, існував він насправді, чи ні.
Юрій Мостовий