Кварцевий генератор
Один викладач радіотехніки оголосив війну шпаргалкам. Але чомусь назвав ту війну «джентельменською угодою». Так і казав:
— Джентльменська угода. Хто на іспиті зі шпорою попадеться — двійка в заліковку і перескладання влітку замість відпустки.
Хто з ним ту угоду уклав, було невідомо. Бо угода передбачає принаймні дві високі сторони, що домовляються. Він же домовлятися волів не з живими курсантами, а з якимись вигаданими джентльменами і згоди при цьому ні в кого не питав. А справжнього, а не вигаданого курсанта куди не цілуй — скрізь задниця. Особливо 21-у групу. В тій групі з першого курсу існувала ціла шпаргалочна індустрія. І заради того, що якийсь препод назве тебе джентльменом, від того відмовлятися?
Метод був простий. Будь-яку галузь знань — англійську мову, економіку рибного господарства чи гідроакустику, — курсанти «очкової групи» тут же поділяли за списком присутніх, і кожен мав писати шпору на один чи два екзаменаційних білети. За алфавітом. Від цієї писанини не звільнялися навіть так звані «тарани» — перша п’ятірка курсантів. Вона, майже як в хокейній команді, брала на себе найважливішийперіод гри з викладачем — перші хвилини зустрічі. «Тарани» йшли відповідати без шпор, їхньою єдиною задачею було затягнути час і дати можливість іншим скористатися консолідованими знаннями людства у стислому викладі. Бо кожний наступний екзаменований, що виходив на лід після першої п’ятірки, вже ніс у кишені рятівну шпору для того, хто зайшов попереду і голосно, щоб було чутно старшині групи під дверима авдиторії, оголошував свій вирок: «Білет номер 7. Збуджувач високочастотних коливань БОТ, загальні принципи роботи». Диспетчер-старшина тут же знаходив збуджувач БОТ серед загальної скарбниці знань групи і «пасував» шпорою. Усі іспити 21-а складала, як насіння лущила.
А тут цей радіотехнік зі своєю «джентльменською угодою». Зрозуміло, що прізвисько Гантельмена, або просто Гантелі він заробив одразу ж. Але хіба від цього легше? Одна справа — чесно виписати до шпори щось про модулятори і тільки; і зовсім інша — усім кодлом зубрити весь підручник з радіопристроїв на самопідготовці в класі.
А за КПП — весна, вишні цвітуть. І херсонські дівчата після зими усі свої принади повиставляли, наче на виставці, шастають попід вікнами навчального корпусу туди-сюди, туди-сюди. Білявки, брюнетки, руденькі, русяві. Білолиці, смагляві, конопаті. Тендітні, фігуристі, пампушечки. В коротких спідничках, в джинсах фабрики «Більшовичка», в платтях-максі. В черевичках на високих підборах, на танкетках, в сандалях-мильницях. Стук-стук-стук. Цок-цок-цок. Хі-хі-хі, ха-ха-ха, ги-ги-ги. Тьху ти, яка тут радіотехніка?
Але курсанти Квітка та Основ’яненко на самопідготовку не ходили, бо були лаборантами в лабораторії гідроакустики. Потрапити в лаборанти було справою нелегкою, охочих було завжди доволі, бо лаборантам залишали ключі від лабораторій, і їх не рахували поголівно на самопідготовці в класній кімнаті суворі офіцери-перевіряльники.
— Де Квітка? Де Основ’яненко?
— Лаборанти вони. В гідроакустиці.
— Добре, — казав перевіряючий, але до гідроакустики в інший корпус, звісно, не йшов.
Це була справжня воля. У межах периметру училища, але воля. Хочеш — чайку завари в електрочайнику. Хочеш — кіно крути на екрані. Не тільки учбове. Гідроакустик був фанатом зйомки на кінокамеру, знімав усі закордонні практики на навчальних суднах, усі ті Лас-Пальмаси, Буенос-Айреси й Гібралтари, а ще й кінокомедії радянські колекціонував. І взагалі, лабораторія була багата. Купиш, бувало, бубликів у буфеті, вкрадеш рафінаду з гідроакустикового сейфу, завариш чайку, зарядиш Гайдая й дивишся собі, поки уся рота, як дурні, гортають підручники в класі на «сампо». І коштувала та воля якісь дрібниці — щовечора пройтися поміж партами голиком, палубу в кабінеті шваброю продраїти та погодувати гідроакустикових гупій в акваріумі. Я ще й досі хочу в лаборанти, хоча мореходку вже двадцять років як закінчив. Але не всім так щастить, як Квітці та Основ’яненку.
— Але що будемо з радіотехнікою робити, Будяче? — питав Основ’яненко, посьорбуючи чифір.
— Кранти, Осново. Я в старшокурсників питав щодо того Гантелі — звір. Половину першої роти усю відпустку в училищі протримав,— махав рукою Квітка й запускав з горя «Операцію «И» та інші пригоди Шурика».
Курсант Квітка за училищним прізвиськом Будяк був довготелесим клаповухим парубійком у синій хебешній робі найдовшого зросту. Після прання та роба сідала і йому доводилося доторочувати холоші, щоб не скидатися на Шурика з кінокомедії Гайдая у його підстрелених штанцях. Думками Квітка завжди ширяв десь за хмарами. Можливо, він помилився з училищем, треба було йому вчитися не на моряка, а на льотчика-нальотчика чи парашутиста.
Курсант Основ’яненко за прізвиськом, як ви вже здогадалися, Основа або Тухес, навпаки — був людиною приземленою і заземленою. Опецькуватий, губатий, коротенький. Леонардо да Вінчі малював свою вписану у коло людину зовсім не з нього. Основу можна було вписати лише у квадрат. Думав він здебільшого про речі практичні, ще й смикав Квітку за доточену холошу, щоб вчасно повернути його з-за хмар на землю.
Отож, коли на екрані вже вкотре студент Зуб намагався скласти іспит за допомогою чудес радіозв’язку і в нього вже вкотре нічого не виходило, геніальна ідея прийшла саме до Будякової голови.
— Осново, а яку лабораторну тобі радіотехнік загадав? — спитав він між іншим. — Яку там схему тобі спаяти треба?
— Детекторний радіоприймач, — відповів Основа. — Та єрунда, простенький такий приймач, на фіксовану частоту. Його навіть у мильниці зібрати можна. Без підсилювача.
— А мені — кварцевий генератор. Теж на фіксовану частоту. Теж без підсилювача. Доганяєш?
— Поки ні.
— А що як ми на одну частоту їх налаштуємо задля хохми і підсилювач таки застосуємо?
Ось тут і Основа вже допетрав.
— Зачекай. Якщо до твого генератора додати модулятор — вийде готовий передавач.
— Січеш, Осново! А приймач у тебе вже є.
— Для мене екзамен завжди свято! — запевнив студен Зуб з екрану, а обоє лаборантів задоволено розреготалися.
— Шукай у букварі розділ про кварцеві генератори, — поставив першу практичну задачу Основа. — Зараз все обрахуємо.
Продовження читайте в книзі.