«ЛуГоСад» у «Дольках помаранч»: Назар Гончар, Роман Садловський та Іван Лучук

 

Помаранчі завжди яскраві. Продовжуємо «дегустацію» українських віршів двома мовами, польською та українською, з антології української поезії «Дольки помаранч». Поезії в антології розташовані за датою народження поетів – цього принципу ми дотримуємося в наших публікаціях, але цього разу випадок неординарний. У нашій публікації три поети, що були пов’язані між собою однією літературною групою «Лугосад» (назва утворена з перших літер цих письменників). Отже, сьогодні – трошки трагічний (світлої пам’яті!) Назар Гончар, візуальний Роман Садловський та динамічний Іван Лучук. Пробуємо!

 

Назар Гончар (1964-2009)

Поет, перформер, актор.

Отримав диплом українського філолога у Львівському університеті. Співзасновник літературного гурту «ЛуГоСад» (ЛУчук – ГОнчар – САДловський), а також угруповань паліндромістів «Неракліт» i ПУП (Планетарна Управа Паліндромії). Лавреат нагороди «high-way! когелет!» (1987) та нагороди Бу-Ба-Бу за найкращий вірш 1989 року («Oда до ліжка»). Творець і послідовник концепції «театру ледачої істоти» (ТЛІ).

1990-91 був актором львівського театру імені Леся Курбаса, в 1991 році заснував Театр Ледачої Істоти, а в 2004 – PERformanceHAPpeningStudio. Автор поеми-коміксу «Kазка-показка про Байду-Немову» (1993), а також поетичних збірок: «Закон всесвітнього мерехтіння» (у: «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард», Львів 1996 і «ЛУГОСАД: об’єктивність канону», Львів 2007) та «ПРОменеВІСТЬ» (Київ 2004). Видав дві дитячі книжечки: «СУПЕРРавлик» (2008) i «Рубане-пиляне знов розквітле» (2008).

Народився і жив у Львові. Трагічно помер 21 травня 2009 року після виступу в Ужгородському університеті, похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Часто виступав у Польщі – як поет-перформер і як актор (зокрема на фестивалях: «Ukraina-Polska-Europa» в Ґарджєніцах, «Port Wrocław», «Teraz Ukraina», «24 hours. UA», «Krakowskie Dni Literatury» та на поетичних імпрезах: «Przekładańce», «Noc Poetów»). У 2007 році польською мовою з’явилася добірка віршів Назара Гончара «gdybym» у перекладі Анети Каміньської та Андрія Поритка (за участі

автора). Крім цього, його тексти містить антологія «Wiersze zawsze są wolne. Poezja ukraińska w przekładach Bohdana Zadury» (2004, 2005, 2007) і в часописах «Ha!art», «LiteRacje», «Pociąg 76» «Pobocza», «Akcent» та «Gazeta Wyborcza» (у перекладі Анети Каміньської та Андрія Поритка). Був стипендіатом программ «Homines Urbani» (2005) i «Gaude Polonia» (2007).

 

***

 

Символізми,

і містифікації,

і фантазії,

та інше і т.д. –

це чуже мені:

за правду я,

хоч гірка, хоч кисла, хоч солона…

хоч яка, а все одно як шило,

що його не заховаєш у мішку.

Вчора я в гноївку впав –

ледве виліз,

а відмитися не можу:

не допомагають аромати,

ті, що ллю на себе,

й ті, що п’ю.

І хронічний нежить

теж не помагає…

мого смороду

вам, може, і не чути,

але я не криюсь,

я не криюсь, ні.

 

 

 

***

 

Symbolizmy

i mistyfikacje,

i fantazje,

i inne itede –

to jest mi obce:

za prawdą jestem,

choćby gorzka, choćby kwaśna, choćby słona,

choćby jakakolwiek, a jednak jak szydło,

co go nie schowasz do worka.

Wczoraj wpadłem w gnojówkę –

ledwo wylazłem,

a odmyć się nie mogę:

nie pomagają pachnidła,

te, które leję na siebie,

ani te, które piję.

I przewlekły katar

też nie pomaga.

Mojego smrodu

może i nie czujecie,

ale ja się nie kryję,

nie kryję się, nie.

(tłum. Aneta Kamińska)

Роман Садловський (1964)

Поет.

Живе у Львові. Закінчив філологічний факультет Львівського університету. Працював викладачем і в бібліотечній сфері. Від 1989 року за станом здоров’я працює лише вдома. Автор поетичної збірки «Зимівля» (в кн. «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард», 1996; в кн. «Лугосад: об’єктивність канону», 2007), книжок візуальної поезії «Сонні сонця» (1996) і «Два вікна» (1999). Працює в галузі поезографіки. Мав декілька персональних виставок свого поезомалярства, брав участь у двох виставках української візуальної поезії за кордоном: у Лондоні та Коламбусі (Огайо, США) Належить до літературних груп «Лугосад» і «Наукове і мистецьке братство зорослова». Його вірші надруковані в антології «Wiersze zawsze są wolne. Poezja ukraińska w przekładach Bohdana Zadury» (2004, 2005, 2007). Були також опубліковані в часописі «Akcent» (пер. Богдан Задура).

 

 

(tłum. Aneta Kamińska)

 

 

Іван Лучук (1965)

Поет.

Народився та мешкає у Львові. Закінчив слов’янське відділення філологічного факультету Львівського університету й аспірантуру московського Інституту слов’янознавства та балканістики. Науковий працівник Інституту Івана Франка Національної академії наук України. Співзасновник літературних угруповань: ЛуГоСад (ЛУчук, ГОнчар, САДловський), Геракліт (Голінні ентузіасти рака літерального), ПУП (Планетарна Управа Паліндромії). Автор поетичних збірок: «Ритм полюсів» (в кн. «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард», 1996; в кн. «Лугосад: об’єктивність канону», 2007), «Сонетії» (1996), «Паліндромони» (1997), «Тридцять три сонетії» (1998), «Сто одне щось» (2002), «Трохи білого світу» (2005), «Велес – селев» (2008), «Нове та давнє» (2009), «Дочка Агасфера» (2011), книжечки для дітей «Грайлива абетка» (2009). Упорядник альманаху «Королівський ліс – 2» (2002), антологій: «Дивоовид» (2007), «Літургія кохання» (2008), «Вертоград: Українське поетичне тисячоліття» (2009), «Ars poetica: Українська лірика про мистецтво поетичне» (2011), антологій для дітей: «Зелене Око: 1001 вірш» (2008) та «Зелені очі: 1001 вірш» (2010).

У Польщі його вірші були надруковані в часописах «Akcent» (в перекладі Богдана Задури), «Pociąg 76» і «RED.» (в перекладі Анети Камінської). Крім цього, його тексти містить антологія «Wiersze zawsze są wolne. Poezja ukraińska в перекладах Богдана Задури».

 

Дещо про я:

давнє і новочасне,

чуже і власне

 

Я птаха семиока,

а ще я двірник: сім-вісім листочків

підмів,

я трава, я небо, я рука, я нога,

я ґудзик, я газова плитка,

я екскурсія в Олеський замок,

я примружене око,

я сиджу на терасі і

я пля!мкаю коли їм.

Я пор’ядний, я випрасував штани,

я забув, що мав прийти кудись-то на сьому,

зате я вимазав светр

і ніколи не ношу годинника.

Я перший, я останній, я ніякий.

Нарешті я знайшов непробитий

трамвайний талон, бо без нього

я ніяк не міг вийти з хати.

Треба заглянути до енциклопедії –

що таке я, а там під буквою я ні-

чого нема.

Але чорт із ними – з тими я,

і, певно, чорт зі мною.

Я – яя (швидше всього – страусові).

 

 

Co nieco o ja:

dawnym i nowoczesnym,

cudzym i własnym

 

Ja ptak siedmiooki,

do tego ja dozorca: siedem-osiem listków

zmiotłem,

ja trawa, ja niebo, ja ręka, ja noga,

ja guzik, ja płyta gazowa,

ja wycieczka do zamku w Olesku,

ja przymknięte oko,

ja siedzę na tarasie i

ja mlaskam przy jedzeniu.

Ja porządny, ja wyprasowałem spodnie,

ja zapomniałem, że ja miałem przyjść gdzieś tam na siódmą,

ale ja wybrudziłem sweter

i ja nigdy nie noszę zegarka.

Ja pierwszy, ja ostatni, ja nijaki.

Ja wreszcie znalazłem nie skasowany

bilet na tramwaj, bo bez niego

ja nijak nie mogłem wyjść z domu.

Trzeba zajrzeć do encyklopedii –

co to takiego ja, lecz tam pod bukwą ja ni-

czego nie ma.

Ale czort z nimi – z tymi ja

i pewnie czort ze mną.

Ja – jaja (najprędzej – od strusia).

 

 

(tłum. Aneta Kamińska)

 

За тиждень чекайте на продовження огляду антології «Дольки помаранч».

Нагадаємо, що до антології увійшли тексти авторів, які народилися в 1960-х, 1970-х і 1980-х роках, це: Оксана Забужко, Віктор Неборак, Юрій Іздрик, Марія Шунь, Назар Гончар, Роман Садловський, Іван Лучук, Іван Андрусяк, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка, Оксана Луцишина, Дмитро Лазуткін, Катріна Хаддад, Олена Гусейнова, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Любов Якимчук, Богдан-Олег Горобчук, Андрій Любка.

За надані тексти для цієї публікації дякуємо Анеті Камінській та видавцям – Національному центру культури (Narodowe Centrum Kultury) та Корпорації «Ha!art».

Придбати книжку можна на сайті видавництва або в інтернет-магазинах. Коштує вона досить помірно для такого обсягу – 41 злотий (приблизно 100 гривень).

Друг Читача