У передмові до антології «Дольки помаранч» перекладачка Анета Камінська пише, що завозила українську поезію до Польщі контрабандою. Такою ж контрабандою ми транспортували вірші із вправними перекладами Анети назад в Україну, із якими протягом майже двох місяців знайомили вас. Сьогодні ми закінчуємо наш огляд добіркою віршів молодих, але не менш талановитих за попередників, українських поетів. Їх називають «двотисячниками», але насправді їхні імена не піддаються класифікаціям і давно звучать осібно. Пропонуємо аванґардні вірші Любові Якимчук, а саме: уривок з її поеми про футуриста Михайля Семенка та його поезію, а також –  авторефлексивний вірш Богдана-Олега Горобчука про власну поезію і текст Андрія Любки про поезію реклами і заборону куріння.

 

Любов Якимчук (1985)

 

Поетка і літературний критик. Народилася в Первомайську Луганської області, зараз мешкає в Києві. Закінчила українську філологію в Луганському університеті та в Києво-Могилянській Академії.

З 2003 року належить до літературної групи СТАН. Авторка поетичної книжки «, як МОДА» (Львів, 2009), за яку отримала премію «Привітання життя» (2008) та премію ім. Василя Симоненка (2010). Експерементує з музично-поетичними проектами в дуеті з контрабасистом Марком Токарем («Жінка, дим і небезпечні предмети» і «Дзеркала»). Також на її тексти був створений фрі-джазовий проект «Забавки Афродити».

У Польщі її вірші були опубліковані в часописах «Akcent» і «Strony» у перекладі Богдана Задури. У 2010 році була стипендисткою програми Міністра Культури Республіки Польща «Gaude Polonia».

 

 

(Уривок із поеми «Тов. Дим»)

 

9-09-73

 

усій 1/6 планеті

урочисто і радо

передає дротами

радянське радіо

з 20-ю річницею Жовтня

радянський народ поздравляє

великий товариш Сталін

кожен бюст його й пам’ятник

від крайньої півночі

де білі душі снігів

до півдня

де пальми й вигини гір

ширяться хвилі радості

люди ідуть на парад

– товариш Ленін

учив говорити правду

і ми говорим правду

у багатьох родинах

дівчат назвали Октябринами

шу-шу

шу-шу

революція трива

ура, товариші, ура!

 

згадую, що друг Коцарев

дав мені номер Семенка

не у віртуальному, наприклад, Косово

а справжній, харківський, поетів

домашній, а не мобільний

привітаю, тим більше

 

набираю 9-09-73

код Харкова і 9-09-73

код Харкова і 9-09-73

а у відповідь –

пі-пі-пі

а у відповідь

не – автомобілібілі

не – місто, як спрут

не моря шурхіт

а ціла поема

Кручених

під назвою Мовчання

 

виливаю чай

і напій святковий

в унітаз історії

куди стекло

багато різних революцій

і п’яна каналізація

із битим склом

подарунків на день народження

знов потече вуличними

дорогами

а в Харкові –

повз Семенкову

дружину і сина

що стали біля Шевченка

пам’ятниками

 

люди святкують

когось розстріляли

але без паніки

а смерть розмножується

а смерть розмножується

пам’ятниками

мільйонними тиражами

луганський Шевченко

схожий на вождя

так буває

коли скульптор

робить Ленінів все життя

а потім приходить

пані Незалежність

обережно

двері трамвайні

зачиняються

 

9-09-73

 

całej 1/6 planety

uroczyście i radośnie

nadaje przez druty

radzieckie radio

z okazji 20. rocznicy Października

radziecki naród pozdrawia

wielki towarzysz Stalin

każde popiersie jego i pomnik

od skrajnej północy

gdzie białe dusze śniegów

do południa

gdzie palmy i wygięcia gór

szybują chwile radości

ludzie idą na paradę

– towarzysz Lenin

uczył mówić prawdę

i my mówimy prawdę

w wielu rodzinach

dziewczęta nazwano Oktiabrinami

szu-szu

szu-szu

rewolucja trwa

hura towarzysze hura!

przypominam sobie że kolega Kocarew

dał mi numer Semenka

nie w wirtualnym na przykład Kosowie

tylko prawdziwy charkowski poety

domowy a nie komórkowy

przywitam się tym bardziej

wykręcam 9-09-73

kod Charkowa i 9-09-73

kod Charkowa i 9-09-73

a w odpowiedzi –

pi-pi-pi

a w odpowiedzi

nie – samochodychody

nie – miasto jako ośmiornica

nie morza szurgot

a cały poemat

Kruczonycha

pod tytułem Milczenie

wylewam herbatę

i świąteczny napój

do sedesu historii

gdzie spłynęło

wiele różnych rewolucji

i pijana kanalizacja

z rozbitym szkłem

prezentów na urodziny

znowu popłynie ulicznymi

drogami

a w Charkowie –

obok Semenka

żony i syna

którzy stali obok Szewczenki

jako pomniki

ludzie świętują

kogoś rozstrzelali

ale bez paniki

a śmierć się rozmnaża

a śmierć się rozmnaża

przez pomniki

milionowe nakłady

ługański Szewczenko

podobny jest do wodza

tak bywa

kiedy rzeźbiarz

robi Leniny całe życie

a potem przychodzi

pani Niepodległość

ostrożnie

drzwi tramwaju

zamykają się

 

(tłum. Aneta Kamińska)

 

 

 

 

Богдан-Олег Горобчук (1986)

 

Поет, художник, куратор літературно-мистецьких проектів. Народився в Житомирі, зараз мешкає в Києві. Соціолог за освітою, готується до захисту кандидатської дисертації. Працює PR-менеджером. Автор 3-х поетичних збірок, виданих 2007 року: «Місто в Моєму Тілі», «Я Застудив Серце» ( в «Цілодобово!», спільно з Олегом Коцаревим та Павлом Коробчуком) і «Немає Жодної Різниці». Упорядник декількох антологій, зокрема – антології поетів-двотисячників «Дві тонни». Лауреат конкурсів: видавництва «Смолоскип», «Неосфера», «Просто так» та ін. Наразі готує до друку нову поетичну збірку «Усе сяяло».

У Польщі його вірші публікувалися в часописах «Pociąg 76», «Akcent», «Pobocza» i «Tygiel Kultury» (перекладач Анета Камінська).

 

 

Деякі Міські Пейзажі

 

всі мої тексти

перебувають між сном і реальністю

 

коли я був ще дуже юним поетом

коли мені було 15

коли я не мав іще навіть першої – досить невдалої – але дорогої як пам’ять – збірки

я побачив як на вулиці збило пса

по ньому проїхалась вантажівка

по чорному малому псові

по двірнязі з двірняг – худецькому і миршавому

так що всі його червонющі нутрощі вивалились

так що вивалилось агонійне його скавучання

таке пронизливе і щире

як деяка поезія Лорки

 

діти – власники пса – стояли на тротуарі

і кликали і кликали: Шарік, Шарік, Шарік

діти є діти

 

авта минали його

він верещав

ще довго верещав

поки минав я його

верещав кількасот метрів

 

а за кілька ночей мені наснилося

як на стадіоні біля мого будинку підрізали бомжа

і його животяра був таким же червоним

як песів

уві сні я повірив у бачене – подих перехопило і душило і тисло

 

прокинувся вражений

 

але текст про це написав лише роки 4 по тому

коли пам’ять пробачила мені зникнення болю

 

я написав про бомжа а не про пса

не про швидкі вантажівчині щелепи

а про чисті як небо ножі залізні як кров на смак

 

але я був чесним з собою до кінця

бо саме бомж помирав у моїй голові

але – реальною – псовою смертю

саме він випускав нутрощі назовні

і кров випускав

і стогони і шепоти і останні невдалі слова

випускав назовні

саме він робив той внутрішній стриптиз

якого я так спрагло чекав

і який так зосереджено минав на тій житомирській вулиці

в ті мої безхмарні 15

 

 

 

Niektóre Miejskie Pejzaże

 

wszystkie moje teksty

znajdują się między snem a rzeczywistością

 

kiedy byłem jeszcze bardzo młodym poetą

kiedy miałem 15 lat

kiedy nie miałem jeszcze nawet pierwszego – dosyć nieudanego – ale drogiego jako pamiątka – tomiku

zobaczyłem jak na ulicy zabiło psa

przejechała po nim ciężarówka

po czarnym małym psu

chudziutkim i wynędzniałym

tak że wszystkie jego wściekle czerwone wnętrzności wyleciały

tak że wyleciało jego agonalne skomlenie

takie przejmujące i szczere

jak niektóre wiersze Lorki

 

dzieci – właściciele psa – stały na chodniku

i wołały i wołały: Szarik Szarik Szarik

dzieci to dzieci

 

samochody mijały go

on skowyczał

jeszcze długo skowyczał

kiedy go mijałem

skowyczał kilkaset metrów
a dwie noce później przyśniło mi się

jak na stadionie koło mojego domu pocięto menela

i jego brzuszysko było tak samo czerwone

jak psie

we śnie uwierzyłem w to co widziałem – dech zaparło i dusiło i ściskało

 

obudziłem się wstrząśnięty

 

ale tekst o tym napisałem dopiero jakieś 4 lata później

kiedy pamięć wybaczyła mi zanik bólu

 

napisałem o menelu a nie o psie

nie o szybkich szczękach ciężarówki

tylko o czystych jak niebo nożach żelaznych jak krew w smaku

 

ale byłem uczciwy wobec siebie do końca

bo właśnie menel umierał w mojej głowie

lecz – rzeczywistą – psią śmiercią

właśnie on wypuszczał wnętrzności na zewnątrz

i krew wypuszczał

i jęki i szepty i ostatnie nieudane słowa

wypuszczał na zewnątrz

właśnie on robił ten wewnętrzny striptiz

na który ja tak chciwie czekałem

i w takim skupieniu mijałem na tej żytomirskiej ulicy

w ten mój bezchmurny 15. rok

 

(tłum. Aneta Kamińska)

 

 

 

 

Андрій Любка (1987)

 

Поет, перекладач, есеїст і літературний критик. Народився в Ризі, довгий час мешкав у Виноградові, зараз живе в Києві. Закінчив україністику в Ужгороді. Автор поетичних збірок «Вісім місяців шизофренії» (2007) і «Тероризм» (2008). Вірші друкував в альманахах «Джинсове покоління», «Корзо», «Карпатська саламандра» та інших. Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011).

У Польщі його вірші друкувалися в журналах «Fraza» і «Znaj» (переклад Богдана Задури), а також «Pociąg 76», «Akcent» і «Pobocza» (переклад Анети Камінської». У 2009 році був стипендистом програми «Homines Urbani» Willа Decjusza (Краків),

а в 2010 – програми міністра культури Польщі «Gaude Polonia».

Заборона куріння

 

Всяка нормальна література починається із цензури.

Всякий нормальний бізнес завжди нелегальний.

Тому заборона куріння в громадських місцях –

Серйозна рекламна штука, аби пару мільйонів

Знову підсіли на пачку.

Скільки ж платять поетам із міністерства охорони здоров’я

За  ці геніальні верлібри, що вони хочуть сказати народу

Фразою «куріння викликає імпотенцію»?

Коли я припалюю, постійно думаю про рак, серцево-судинні

Захворювання, імпотенцію і вагітність.

Слава Богу, я не вагітний.

Мене найменше цікавлять серцево-судинні збої,

Мені чхати хотілося на раків та іншу живність глибин нашої Батьківщини.

Ось тільки з імпотенцією ніяк не можу собі дати раду:

Що ж я буду робити із нею, чи краще –

Що я не зможу робити з нею?

 

 

 

 

Zakaz palenia

 

Wszelka normalna literatura zaczyna się od cenzury.

Wszelki normalny biznes zawsze jest nielegalny.

Dlatego zakaz palenia w miejscach publicznych

to poważna reklamowa sztuka, żeby parę milionów

znowu wpadło w nałóg.

Ile płacą poetom z Ministerstwa Zdrowia

za te genialne wiersze, co oni chcą powiedzieć narodowi

przez frazę palenie powoduje impotencję?

Kiedy przypalam, stale myślę o raku, chorobach

sercowo-naczyniowych, impotencji i ciąży.

Chwała Bogu, nie jestem w ciąży.

Najmniej mnie interesują sercowo-naczyniowe awarie,

kichać mi się chce na raki i inną żywność z głębin naszej ojczyzny.

Tylko z impotencją nijak nie mogę sobie dać rady:

co ja będę z nią robić, czy raczej –

czego nie będę mógł z nią robić?

 

 

 

(tłum. Aneta Kamińska)

 

Інформація про перекладачку

нової української поезії

 

Анета Камінська (1976)

 

Поетеса, перформерка і перекладачка новітньої української поезії. Народилася у Щебжешині, походить із Замостя, мешкає у Варшаві. Закінчила польську філологію у Варшавському університеті і працює викладачем польської мови для іноземців. Автор збірок: «Wiersze zdyszane» (2000), «zapisz zmiany» (2004), «czary i mary (hipertekst)» (2007; інтернет-версія: www.czary-i-mary.pl), а також «автопортрет із клепсидрою. останні вірші назара гончара що їх написала анета камінська» (2012). Видала також вибрані переклади віршів Назара Гончара Gdybym (2007; переклад спільно з Андрієм Поритком) та Галини Ткачук «Ja i inne piękności» (2011). На підготування авторської антології «Cząstki pomarańczy. Nowa poezja ukraińska» / «Дольки помаранч. Нова українська поезія» отримала стипендію Міністра культури РП у 2008 році. Виступає як перформер в мультимедійному проекті «Електролірика». Веде два блоги: www.wszczebrzeszynie.blog.pl (про пригоди іноземців з польською мовою) та www.marszrutka.blog.pl (про пригоди з перекладами української літератури). Сторінка в Інтернеті – на порталі www.literackie.pl.

 

Нагадаємо, що до антології увійшли тексти авторів, які народилися в 1960-х, 1970-х і 1980-х роках, з якими ви можете ознайомитися на порталі «Друч читача». Це: Оксана Забужко, Віктор Неборак, Юрій Іздрик, Марія Шунь, Назар Гончар, Роман Садловський, Іван Лучук, Іван Андрусяк, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка, Оксана Луцишина, Дмитро Лазуткін, Катріна Хаддад, Олена Гусейнова, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Любов Якимчук, Богдан-Олег Горобчук, Андрій Любка.

За надані тексти для цієї публікації дякуємо Анеті Камінській та видавцям – Національному центру культури (Narodowe Centrum Kultury) та Корпорації «Ha!art».

Придбати книжку можна на сайті видавництва або в інтернет-магазинах. Коштує вона досить помірно для такого обсягу – 41 злотий (приблизно 100 гривень).

Друг читача