«Прислали мені лінк на її (Олени Захарченко – «ДЧ») нову книжку – почала читати і – як у «Пропалій грамоті» – «слухай, каже, де я тебе бачив»?:) «Дуже багато смертей» (с) як двигун сюжету, почергова зміна нараторів (розділи, правда, коротенькі), а замість воїнів УПА з «іншої реальності» в сучасний Київ і Львів приходять – шумерські боги)), – і «брюкі прєвращаютца в елєґантниє шорти»(с), тобто з «Музею» виходить цілком таке жвавеньке маслітівське чтиво (я ще, правда, не дочитала, куди вона це все виводить, але «звідки» – вже очевидно: звідти ж, звідки й ГГ (Ганна Герман – «ДЧ»), – пише Оксана Забужко.
Критик Яна Дубинянська пише в публікації «Казус ОЗ, або Чим крук схожий на капшук?»: «Сім воріт» не має з «Музеєм» навіть зовнішньої подібності. Це аж ніяк не багаторівневий роман на зламі жанрів, а досить камерний твір… цілком у руслі магічного реалізму. Лаконічний, атмосферний, емоційний, штрихпунктирний, приправлений дещицею абсурду і точними замальовками з життя. Коли ви вже хочете аналогій із нашого герметичного літературного життя, то найперша – твори Тані Малярчук. Такі тексти можна порівняти з плямами Роршаха: дивні, дещо хаотичні, нечітко окреслені, вони набувають того змісту, який здатен побачити кожен окремо взятий читач».
Перекладач Ілля Стронговський в своєму живому журналі коментує: «Здається, в нас таки вигадали дієвий спосіб піарити літературу, то нащо заважати людям?»
Я не зовсім розумію, що можна вкрасти у Забужко - хіба розтягнуті діалоги та рефлексії? але це не вона вигадала