“Сьогодні Польща – це країна, де люди традиційно зустрічаються у двох місцях – костелі й театрі. Там звернення до аудиторії набуває великої сили. Значно більшої, ніж у кінотеатрі, перед телевізором чи за книжкою. Бо спільну енергію зі слів може творити лише група”, – пояснив він.
Режисер Януш Опринський провів майстер-клас із театральної імпровізації для 25-ти київських акторів.
“Імпровізація – це спосіб пізнати себе. Вона дозволяє звільнитися від завчених і вичерпаних театральних жестів. До неї треба вдаватися обережно. Свій театр я не намагаюся будувати коштом психічного здоров’я актора. Багато режисерів на тому жирують. Дехто використовує парапсихологічні методи. Режисер може довести актрису до шаленства. Ефект вражає, але це вже не театр, а психушка. Деяких акторів так і не змогли вивести з такого стану. Вони мусять говорити: “Спокійно, мені треба зберегти себе”. Акторські заняття – небезпечні. За перебування у двох світах доводиться платити. Найчастіше із цього виходять за допомогою горілки. Розумію це й уже 25 років не п’ю. Сьогодні польський театр у Європі поважають за акторів, кількість прем’єр і те, що він не зациклюється на постановках класичної драматургії”, – зазначив Опринський.
Як київські актори на завдання польського режисера зображали труп і як поляки показували китайські тортури можна прочитати детальніше у журналі “Країна” № 35 (88) за 16 вересня 2011 року.
Gazeta.ua