Письменниця Раїса Харитонова згадує, що у 1995 році найбільше всіх потішив академік Микола Жулинський, який вбрався у коротку спідницю, майку й капелюшок, імітуючи повію.
«На Новий рік ми «водили козу». Пам’ятаю, як Жулинський з Яворівським прийшли до нас колядувати, а потім: – «А ну, Талалай, давай зважимо твій талант, – каже Микола Жулинський. – Неси свою книжку, чи ж потягне на Державну премію? – кладе тоненьку збірочку віршів на одну шальку терезів, а на другу – пляшку коньяку ставить. – Ні, – каже критик Григорій Сивокінь, – тобі, Льоню, до премії ще пити й пити, тобто писати й писати!” У 1985 році Микола Жулинський переодягнувся на новий рік повією. Був у короткій спідниці, в майці і капелюшку, з нафарбованими губами. Інші на мушкетерів часто перебиралися. Іра Жиленко шила всім костюми.
Поетеса Світлана Йовенко розповідає, що письменники Микола Жулинський і Володимир Яворівський були головними баламутами в будинку.
«Яворівський і Жулинський були завзяті парубки, приходили самі й колядувал, навіть якщо на вертепи їх не кликали. У нас в будинку хол великий — можна хороводи там водити. Ліна Костенко дзвонила мені на Різдво: «Світлано, беріть доньку і біжіть, в нас у холі вертеп». На вертепи до Ліни Костенко приходили сусіди вибрані, ті, кому вона дзвонила. А Жулинський сам приходив.
Дитячий письменник Анатолій Качан хвалиться, що на маскаради маски робили самі: «Серед письменників заведено так: спочатку було слово, а в кінці фуршет. Сусідські застілля ми дуже любили. В ті часи я на новий рік бджолярську маску одягав. А після Чорнобиля все як одрубало. Тепер у гості ходять вибірково. У Ліни Василівни – особливий статус, вона завжди трималася герметично. Я бував у неї, бо працював у Шевченківському комітеті, і потрібно було то те, то те передати. Дзвоню в двері. «Та заходьте вже», – каже. Коли вже говорила, там важко було слово десь вставити», – багатозначно хитає головою і підводиться.
Ностальгує за минулим веселим сусідським життям і письменник Павло Щегельський «Усе запросто тоді було: «Привіт!» – «Привіт». – «Що там у тебе?» – «Розетка розкрутилася. Зайди подивишся». – «Та я не тямлю в цьому нічого». – «А ти зайди просто подивитися». Ми розетку подивимося, по чарочці наллємо і пішло-поїхало. А потім якось погасло: той, цуцик, запанів, а той ще ніяк не до святкує, а треті вже обросли сім’єю».
Gazeta.ua