Перші читачі приходять за півтори години до виступу Жадана. Місць на стільцях бракує. Примощуються на вхідних сходах, аби здалеку бачити сцену. Книжки розкуповують за 15 хв. до початку.
18-річна Оксана Іващенко з Ніжина навчається в Києві на біотехнолога. Прийшла до книгарні з подругою-землячкою. Тримають по збірці. Устигли зайняти місця в останньому ряду.
– Года два Жадана читаю, ще з ліцею, вчителі радили, — каже Оксана Іващенко. – Старєнькі вчителі більше Ліною Костенко цікавляться. Канєшно, у метро його не почитаєш. Там шум відволікатиме. Роблю це перед сном, у тиші. Потім сни цікаві бачу. Які – не скажу. Мій улюблений вірш Жадана: «Весна виникала, де тільки могла: трава на фронтонах, дощі і сухоти, і тепла бруківка. Весна була зла…», – дівчина цитує текст Юрія Андруховича.
– Нас можна трошки назвати його шанувальницями, — продовжує. — Я не дуже болісно сприйняла, що Жадан недавно одружився. Він, практіческі, возраста моїх батьків. Цілий день думала, хоть би не забути сьогодні фотоапарат. Треба сфотографіроваться з ним.
Жадан годину читає нові й ще невидані тексти. Вони про харківський велосипедний завод, бердичівських євреїв та депутатів. У паузах п’є коньяк із пластикового стаканчика.
– Хто із сучасних українських письменників на вас найбільше впливає? – питають поета із залу.
– Кокотюха. Сьогодні зранку 15 хвилин на мене впливав під кінотеатром «Супутник». Там у барі роблять «викрутку», і він намагався мене туди затягнути.
Запитують, як він ставиться до письменницьких гонорарів Віктора Януковича.
– Є на що рівнятися. Тепер думаю, може, й даремно видав збірку у «Клубі Сімейного Дозвілля», — сміється. – Мабуть, треба було в Донецьку друкувати. Гонорари й тираж були б більші. Головне, цільова аудиторія моя. Завжди приємно, коли є сильний лідер, на якого можна орієнтуватися.
Зала сміється.
– Насправді мені було цікаво поговорити про речі, які з нами відбуваються. Щоб це не виглядало, як кримінальна хроніка. Більшість побаченого в ранкових новинах нам уже десь траплялося. Склалося враження, що я читав це в Новому й Старому Заповітах. Ця збірка – це шансон із людським обличчям.
Київська поетка 30-річна Богдана Матіяш читала збірку ще в рукописі.
– Це – одна з його найм’якших книжок. У ній дуже багато любові, якоїсь дуже ніжної, – каже Богдана Матіяш. – Не можна говорити, що Сергій одружився і щось змінилося у його творчості. Він постійно про це пише, але по-різному. Криміноген і любов, страшні історії і любов. А тут багато делікатності. Сподобалася поетична антологія «Метаморфози», яку упорядковував Сергій. Віктор Неборак там добре написав: «Справжній поет — це шаленець. Бо він пише про те, про що інші люди мовчать і про що він сам волів би мовчати».