Ідея проекту належить упорядниці Марії Шунь (мешкає в Нью-Йорку), яка упорядкувала не одну поетичну антологію і сама є знаною поеткою. Координатор проекту – відомий упорядник серії «Приватна колекція» Василь Габор.
На запитання «Друга Читача» про те, чому український степ представляють тільки дівчата, Марія Шунь відповіла:
– Початково в мене був намір створити рівну квоту між обома статями. Але ота друга, сильніша стать, не така легка на підйом, як би хотілося. Я вислала запрошення до збірника Олесю Барлігу та Олексію Чупі. Жодної відповіді ні від кого я не отримала. А шкода, бо хотіла до збірника запросити ще Юрія Ганошенка зі Запоріжжя та Віктора Шила із Кіровоградщини. А подавати тільки одного або двох хлопців і 12 дівчат – трохи смішно – занадто добре їм би поводилося, як в гаремі чи півню між курми, чи не так? Тому й вирішила остаточно, що буде виключно дівочий бойовий фронт. Зрештою, воно й на краще, більш інтригуюче – суто жіноча Запорізька Січ у міні-спідницях… І з доволі пристойними текстами, як на мене, у книзі немає слабих авторок, всі вони по-своєму цікаві і по-степовому не лукаві.
– Чим відрізняється поезія степовичок від, скажімо, львів’янок?
– Та сам ландшафт території, самі топоніми та реалії диктують своє асоціативне бачення, свої відмінності, свій часовий ритм. На сході та півдні час, насправді, тече зовсім по –іншому. Як і говір людей – тягліший, без поспішання, степова мова – це музика для типово західної людини. Звичайно, при умові, що це українська артикуляція, а не різкий командний “язик” чи матюкливий суржик.
«Дана антологія вміщає добірки 12 поеток літературного Степу – своєрідну Запорізьку Січ у міні-спідниці, але зі стильними бунчуками та литаврами-тулумбасами. Деякі імена вже добре відомі українському читачеві, деякі тільки прориваються на поетичний кін», – ідеться в анотації «Степу».
Досить вдало із творчим доробком авторок та їхніми біографіями поєднано художнє оформлення книги – робота Галини Новоженець зі Львова.
Друг Читача