– Це була особиста пропозиція Віталія Кличка. – коментує Марія Матіос виборчий список «Удара». – Я дуже добре і дуже довго думала над цією пропозицією… Це було свідоме рішення, бо я розумію, що я ризикую своїм ім’ям, своєю репутацією, я ставлю під удар той капітал, з яким я іду в політику… Я жодним чином не впливала на будь-яке формування списку. Я думаю, що найкращі, найточніші, найбільш вмотивовані відповіді стосовно будь-якої особи в списку дасть Віталій Кличко
– Я знаю, що Ви – дуже плідний письменник. Але наскільки нам можна чекати зменшення кількості Ваших творів? Чи не зашкодить політика?
– Творчість не залежить від того, де людина фізично перебуває – в якихось кабінетах тощо. Творчість залежить від того, чи тобі зверху диктуються ті слова чи ні. Так що, коли Бог мені дасть ті слова, які я хотіла б передати людям, як це відбувається дотепер – вони будуть. На пальцях однієї руки можна порахувати письменників, які можуть просто сидіти, писати, їздити, подорожувати. Я – іншого складу письменник, я працювала на якихось роботах і одночасно була творчість.
– Твори сучасних письменників не дуже часто стосуються ситуації сьогодення. Чому сучасні українські письменники більше люблять писати про минуле, ніж про теперішнє? Чи Вам не здається, що теперішнє теж потребує осмислення в художніх образах?
– У нас дуже багато сучасних письменників, які пишуть саме про сучасне і тільки про сучасне. Це я в літературі займаю таку нішу, одна із тих, хто в тій ніші, що в мене дуже яскраво виражений соціальний, політичний і ментальний елемент. Чому я занурена в історію в своїй творчості? Тому що я знаю, що ключ до майбутнього лежить у минулому. Якщо в минулому залишаються такі сегменти, над якими не розставлені крапки, які залишаються невідомими, двері туди – в майбутнє – не відкриються. Я запевняю Вас, в українських письменників дуже багато творів про сьогоднішній день.
– Просто охоплення сьогодення фрагментарне. Тобто, немає панорами сучасності.
– Це треба питати моїх колег. Я сьогодні відповідаю тільки за себе. А про це треба, очевидно, питати колег, чому вони занурені фрагментарно у сучасне.
Оксана Забужко у романі «Музеї покинутих секретів» зробила спробу подати цю панораму від минулого до сучасного. Там дуже потужно зроблені ці речі, сканування профілю теперішнього дня. Але є це дуже непростий момент – поява епічних творів на сучасну тему.
Осмислення якихось цих процесів воно обов’язково іде через осмислення історичних процесів, історії. Я такий письменник. Я такий тип творчості пропоную.
За матеріалами Радіо «Свобода»