Перший ілюстративний альбом комікса (60 сторінок) «Даогопак: Анталійська гастроль»очікується у вересні. Автор сценарію – Максим Прасолов, художник – Олексій Чебикін.
Один з героїв «Даогопака» – Олесь Сковорода, і там є багато цікавих алюзій і, можливо, навіть родинна інтрига, адже Григорій Сковорода був з козацької сім’ї.
УКРАЇНСЬКА МОВА
Не замислювалися, - чом лише ми називаємо наше спілкування: «МОВА», корінь котрого, як і ймення Бога, - ЙГоВа, а не «язик» рос. (з того ж кореня і яйце та кізяк), «губи» єврейською, «горло» аравійською?
Українська мова – тому й найбільший подразник для багатьох, бо нагадує часи, коли Київ прийшов зі своєю мовою у їхні краї з вогнем і мечем, та примусив фінсько - угорські племена назвати себе гордим словом, - руський, тобто, - київський данник (платник податків), та вважати Київ головним (сем. русі) градом держави. Бігаючи очі, тих які проголосували у ВР за «язик» 03. 07. 12 свідчили про їхнє усвідомлення того, що не МОВІ вони винесли смертний вирок, а собі. Владарі приходять і… Не потрібні вони будуть тій Московії, бо вона їх вже вважає сміттям історії Російської імперії. Про це свідчила кампанія «Соотечественники! Возвращайтесь!!!» А сховатися за кордоном… Приклад Лазаренка їм за взірець. У кожного ж писок у пір’ячку.
На Сході Р’С голова, Р’СЙ головний, що чулося, як р’сй, р’сі, а потім і русь. Бо мудрі греки перепаскудили нашу писемність і стали Й = И = І = Ь. У цім слові літера алеф (אּ), котрої у нас нема, тому позначаємо ( ’ ). І чули ми це слово, й не раз, коли про Ясіра Арафата говорили, що він: «ра’ис палестин», тобто голова, вождь.
Ми теж маємо «Голова Верховної Ради». Іноді називаємо «по модньому» – spiker (що, невірно написав? А на дідька воно вам це слово?), є ж слово «Добриня». В івр. добран, анг. спікер, укр. балакун, тощо. Як бачите усі варіанти чоловічого роду. Висновок простий, - Москва не може називатися, - русь і гімн «...сплотила Великая Русь...» – це ще й про дракона, двоголову пташку - гермафродита. Схоже на «Максим – Настя».
Так що: «Умом Россию не понять!» - має вагоме підтвердження, бо є граматика котрій 4000 літ. Та, «не писані закони...» І про «Дві біди Росії» не я перший кажу. Щоправда доводиться бути напоготові до «весомого аргумента». Його зараз називають – «понуждение к миру, транзиту» «патриотическое виховання» і т. д. Аж сльози «умиления» навертаються, коли чуєш про такі пориви брата.
Ми мало замислюємось про вплив слова, імені на життя. Візьмемо за приклад: Діма. Так от у мові Мойсея. ДіМа/ сльоза. Чия тільки?
Стосовно спроможності літньої людини вивчити іншу мову - я маю свою думку. Наш тато до кінця днів так і не заговорили чисто українською, бо його малим, у Столипінські часи, мій дід повіз з усією родиною із Сумщини до Саратова, потім Пензи. У військовому квитку татові записали: -«национальность, - русский» і усі родичі, хто в Москві, а хто в Оренбурзі, чи Ставрополі вважають, що вони «русские». Тато у паспорті все ж вказали, що - українець.
А я, у півстолітньому «руськоязичному» віці, взявся вивчити інші мови. Ну, - не китайську, чи суахілі, а семітські. Там і пишуть не з «того боку», й голосних немає. Цікаво. Як бачите подужав. Ну, не на рівні синхронного перекладача, а спілкуватись можу, та ще й з великим задоволенням і шаною до мови. Щоправда арабською не дуже. З тими хитрими арабами треба весь час бути на сторожі, - так і прагнуть навернути тебе до ісламу. А там багато не треба, - скажи шигаду і, - ти вже брат.
Мене вже від сусідського братання тіпає, а тут іще й вони в родичі набиваються. Рятувало одне, - я цілком серйозно пропонував їм стати комуністами, показував свій партквиток, і розказував, що лише так вони спізнають істину, котра, звичайно ж - тільки у Москві.
Юні арабські створіння не витримували випробування радянською демагогією і залишали мене у спокої, хоч і знали, що я переклав Коран українською мовою та ще й у віршах. Це - ласий шматок для навернення.
Геть інша ситуація при вивченні івриту. Цей шлях привів мене до Єрусалимського (філія у Москві) інституту по вивченню юдаїзму. Також до відкритого університету Ізраїлю і вивчення ідишкайту (єврейського укладу життя) біля бункера Гітлера під Вінницею.
Навчання у рабинів так розкриває очі, що зараз я не можу ні газет, а ні книг читати. Або нудить, або хапаєшся за авторучку і намагаєшся написати, пояснити отому писаці, - вивчи мову Святого Письма і не будеш дурниці верзти на папері, чи з екрану, до якого б народу ти не належав.
Треба знати справжнє значення слів. Слово ж - воно матеріальне, енергетичне. Якщо вимовляєш його бризкаючи слиною, - то і зворотній результат такий же. Хто з вас знає, що біблійне слово «бидло», - богообраний? Отож...
Зацікавившись івритом усією душею, я став звертати увагу на те, що деякі слова повністю співпадають, як за вимовою, так і за змістом з українськими та, коли поділився цим з іншими, - то почув, що те, - просто збіг, або ж –«притягування за вуха». З подібним «протягуванням», я зіткнувся на вступних іспитах до інституту. Ну не складалося чомусь у мене квадратне рівняння, а задача вирішувалась «на пальцях» і з іншого, не класичного боку. Так чому відмовлятися? І, вирішене «на пальцях», гарно склалося в квадратне рівняння.
Так і в пошуках українського в семітських мовах. Почалося усе з жарту, про Божу обіцянку, що нащадками першого єврея Аврама стануть хахли («застряла в моїх зубах» це словосполука із Тори), далі знайшов слова соха, хата, борщ. От тільки Україна не піддавалась. Зустрів Ар’є Шміста, котрий теж наполегливо шукав - звідки назва України і не знаходив.
В чому ж причина перешкод? Та у нашому бажанні отримати усе й зразу. Забули, що читати й писати навчились не за один день? Зараз мені все ясно і не викликає ніяких сумнівів. Адже довелося попрацювати з багатьма джерелами, порівняти з коренями слів івриту, арабської та інших мов. І в кого язик повернеться назвати звичайним збігом коренів слів, при тлумаченні їхнього змісту через мову Святого Письма, для 7000 слів? А ця моя праця, - лише крапля з джерела прамови. Докладніше у словнику «Матір мов», відгукніться, d-bazan@ua.fm, скину.