Український фільм “Сери та сеньйори” покажуть на кінофестивалі в Лейпцигу

Стрічку Олександра Течинського “Сери та сеньйори” покажуть у конкурсній програмі Лейпцизького фестивалю документального кіно. *

У 35-хвилинній короткометражці українського режисера Олександра Течинського “Сери та сеньйори” йдеться про носильників вантажу, котрі щороку з’їжджаються на заробітки до Умані під час паломництва хасидів на єврейський новий рік Рош Ха-Шана. Фільм візьме участь у конкурсі короткого метру на 56-му Лейпцизькому фестивалі документального та анімаційного кіно DOK Leipzig. Фестиваль триватиме з 28 жовтня по 3 листопада. “Нам дуже сподобалося, що фільмові вдається, попри короткий метр, дуже переконливо і чітко розповісти історію, – пояснила відбір стрічки очільниця програми документального кіно DOK Leipzig Ґрит Лемке. – Завдяки точному спостереженню і концентрації на сутнісному режисер зміг розказати про владні стосунки, релігію і узагалі про стан світу сьогодні”.

 

*

Стрічка уже встигла отримати кілька відзнак на фестивалях в Україні. Автором якого  є документаліст Олександр Течинський. Він розповів про роботу над дебютним фільмом.

 

Олександр Течинський: Уперше я потрапив до Умані восени 2009 року – я робив знімки для газети Frankfurter Allgemeine Zeitung. І одразу ці хлопці мені дуже сподобалися. Я розумів, що газетна фотографія стає для мене усе менш цікавою. Тож мені, само-собою,спало на думку зняти кіно про вантажників. Так і вийшло. Через рік я приїхав знімати.

 

Паломництво у фільмі проходить заднім тлом. Це більше фільм про наших людей. Про простих українських хлопців, котрі вимушені піклуватися про свої родини й використовують для цього будь-яку можливість. Вони там – друзі, товариші, банда, знають одне одного. Багато-хто з них займається цим десять років і довше. Для жителів Умані це нормально.

 

Із фільму має бути зрозуміло, що там знімаються різні люди. Хтось із освітою, хтось без, хтось із двома дипломами про вищу освіту. Вони усі дуже різні, тим не менше їх щось об’єднує. Хтось приїздить справді заробити. Для когось це не так обов’язково – хтось гірше працює, хтось важче. Для когось це просто розвага. А хтось без цього уже не може – він десять років цим займався. І навіть якщо зараз у нього все добре, і особливої потреби у грошах немає, людина все одно приїздить – тому що це її світ. Виходить, що їй некомфортно у її світі без цих днів, без цих веселощів або без цієї роботи – до цього можна ставитися як завгодно.

 

 

Dw