Фундація ім. Петра Яцика сьогодні має фонд у 4 млн. доларів!

  *          

Найбагатший в світі  зарубіжний українець був бойком. Зокрема, й про такий цікавий факт можна дізнатися, відвідавши Самбірський     історико-етнографічний музей «Бойківщина», що належить  до числа найстаріших музейних закладів такого типу в Україні. Адже вже виповнилося 85 років з часу його заснування    групою місцевих інтелігентів-українців. Загалом же, на думку пані Роксоляни (відомої краєзнавиці та незмінного  директора),  походження етноніму «бойко» й досі залишається однією з найбільших загадок української етимології. Виводили його й від російського слова «бойкий», і діалектної частки «бойє»,  й від форми звертання до Бога «богойку», й від волоського слова «боєм», що означає віл.  А серед дослідників Карпат бойки мають репутацію «найчистішої» щодо українських рис групи, адже вони не мають ні помітних румунських впливів, як гуцули, ані польських та словацьких, як лемки. Поміж найславетніших бойків першим традиційно називають Івана Франка, уродженця с. Нагуєвичі на Дрогобиччині. Бойківську частку мав і Тарас Шевченко, корені матері котрого – Катерини – сягали Сколівщини. До ХХ ст. бойки ідентифікували себе як русини, а згодом – як українці.

*

 

А найбагатшим українцем у світі до останнього часу називали громадянина Канади, нині покійного бойківчанина Петра Яцика, народженого в селищі Верхнє Синьовидне на Сколівщині. У 1944 р. він емігрував на Захід, мешкав спочатку у Німеччині, де закінчив технічно-господарський інститут у Регенсбурзі. У  1949 р. 28-річний Петро прилетів до Канади й, стоячи в аеропорту Монреаля з 7 доларами в кишені, присягнув: «Я буду мільйонером і будуватиму свою Україну тут!»  Зараз Освітньої фундація ім. Петра Яцика  має фонд у 4 млн. доларів! Виступив Яцик  і з пропозицією та фінансуванням проведення щорічного міжнародного українського мовного конкурсу серед молоді.   А життєвий шлях славетний меценат завершив у Торонто 1 листопада 2001р., де й похований на місцевому цвинтарі.

 

 

На жаль, у зв’язку з повоєнними репресіями на теренах Західної України, які зачепили й сподвижників «Бойківщини», доля музею була вирішена в 1954 році блюзнірським наказом Міністерства культури УРСР щодо його ліквідації. А  багатюща колекція була розпорошена по різним музейним закладам. Багато раритетів осіли в українських музеях, а деякі речі так і залишилися за кордоном: стародруки – у Санкт-Петербурзі, історичні літописи – у Німеччині. Відродження ж музею співпало з відновленням незалежної Української держави. Він знов розпочав свою діяльність у 1991 році як філія Львівського Національного музею  в колишньому будинку парафіяльної школи, збудованої мешканцями міста ще у 1679 році на старожитніх фундаментах ХVІ ст. Організаційні ж трансформації завершилися в 2001 році, коли музей «Бойківщина» перейшов у підпорядкування управління культури облдержадміністрації як самостійний музей із власним балансом.

 

Сьогодні   тут функціонують три постійно діючі експозиції, серед яких найбільшу увагу привертає виставка «Господарсько-матеріальна культура бойків та бойківської ноші», в якій представлені дерев’яні предмети бойківського хатнього побуту, жіночий і чоловічий бойківський одяг, зразки вишивок Турківщини, куточок бойківської хати (бамбетель, колиска, скриня, стіл, обрус вишиваний, рушники, свічник), предмети ткацтва (терлиці, осікачки, куделі, веретена, прядки, кросна, ткацькі верстати).

 

Нині музейне життя, хоч і не без проблем, налагоджується. Скажімо, «за Польщі» музей мав цілих три просторих приміщення в різних будівлях історичної частини Самбора. Нині ж виділеної місцевою владою площі  відверто не вистачає. Адже, на сьогодні, загальна кількість фондових збережень, котрі завдяки самовідданості музейних працівників і безкорисливості пересічних самбірчан вдалося зібрати буквально по крихтам, становить понад 22000 одиниць. А нові експонати, зокрема, й археологічні зразки унікальної бойківської так званої чорної кераміки сюди надходять постійно.

 

 

Вojky