Письменники Тернопілля вшанували пам’ять Ольги Кобилянської у Чернівцях

*

 Наближалося 150-річчя від Дня народження відомої письменниці Ольги Кобилянської, і письменники Тернопілля вирішили вшанувати її пам’ять, власне у Чернівцях. Поштовхом посприяв також і той факт, що батько письменниці, Юліан Кобилянський, народився в Галичині, відтак галичанам сам Бог велів здійснити такий просвітницький захід. Чернівці зустріли нас красою міста, «Марічкою» на міській ратуші, шквальним вітром і дрібнесеньким дощем, але у нас була мета, від якої ми не збиралися відступати.

 

Цвинтар у Чернівцях помережаний доріжками, має цифрові позначки-орієнтири, тому зовсім не було складно знайти гробівець родини Кобилянських, щоби саме на місці спочинку письменниці скласти їй духовний вінок; згадати рядки з біографії Ольги Кобилянської, роздумати над проблемами емансипації жінки, інтереси якої на той час були обмежені трьома німецькими «К»: Kinder, Kjrche, Kuche (діти, церква, кухня) і які вона описала у повісті «Людина»; над трагедією братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка поблизу Чернівців, яку Кобилянська описала у повісті «Земля», де порушує вічну тему влади землі над селянином. Адже землі було присвячено дуже багато творів, як в українській, так і в світовій літературі, але саме в «Землі» Ольги Кобилянської всебічно розкрито характер процесу мислення хлібороба, тільки в цьому творі вперше висвітлене його нелегке життя в триєдиному вимірі — соціальному, національному й психологічному.
Схвилювали наші душі й міркування над працею Ольги Кобилянської «Апостол черні»
, яка, на жаль, є актуальною і на початку третього тисячоліття

 

А неподалік – майже по діагоналі від Ольги Кобилянської, під розкішною ялиною пильнує Вічність Юрій Федькович, на пам’ятникові якому викарбувано, зокрема, – «Бо я для України лиш жию, єї і душу й тіло завдаю. За ню ріков козацька моя кров – се заповідь моя. Юрій Федькович».

 

Глибока мовчанка панувала поміж нами аж до Заліщик, проїжджаючи через які, ми вирішили також вклонитися Осипові Маковею. Не відомо, чи це велика Ольга Кобилянська нас провадила, чи наші душі самі отримали такий порив, але матінка Природа нам сприяла – випогодилося, вітер вщух і ясне сонечко освітило блакить, задивляючись у води гордовитого Дністра, і навіть запізнілі волошки на узбіччі, – усе мало якийсь містичний підтекст, якому ніхто не збирався перечити…

 

А потім від Заліщиків до Тернополя письменники дискутували з приводу того, як 150 років тому народилася на світ залюблена у світ дівчинка, яка була відданою дочкою, люблячою сестрою, вільно володіла німецькою, українською, румунською, польською мовами, багато творчо працювала; відстоювала на міжнародному рівні право української жінки бути вільною, віддано кохала без взаємності, – нині продовжує жити у своїх творах, у душах героїв, у серцях вдячних читачів.

 

Укр.Літ