Епіграфом вечора стали слова Ангели Меркель «Путін, мабуть, утратив зв’язок з реальністю». За словами модераторки, поетки Любові Якимчук це – ілюстрація футуристичної програми в дії, за якою мистецтво має зникнути, перетворившись на життя. Із цієї причини та відповідно до програми художника-футуриста Михайла Ларіонова, який вважав, що «розмальовування обличчя – це початок вторгнення мистецтва в життя», Ларіонов усіх учасниць та учасників вечора розмальовували по-футуристичному. Це зробили цікаві художниці з мистецької групи «Salve»: Вовченя, Ная Іващук, Ада Лівенцева, Ольга Толок.
Тож розмальовані поети, серед яких Павло Коробчук, Олег Коцарев, Любов Якимчук, Богдан-Олег Горобчук, Вано Крюгер, Ярослав Гадзінський, Олена Герасим’юк, Мирослав Лаюк, Олександр Моцар читали вірші футуристів, старших за них майже на 100 років, а також (!) найбільш авангардні вірші Тараса Шевченка. І звісно, порадували публіку своїми творами.
Епіграф на екрані: “Путін, мабуть, утратив зв’язок з реальністю. Ангела Меркель”. Футуристична програма в дії: мистецтво що стало життям
Любов Якимчук розповіла, що 1914 року, коли вийшла книжка Михайля Семенка «Дерзання», книгарні відмовилися її продавати. Бо у книзі був маніфест, у якому Семенко зухвало заявляв: «Я палю свій «Кобзар»». Так почався Семенковий шлях боротьби проти канонізації Шевченка.
1922-го року Семенко видає свою поетичну книжку під назвою «Кобзар» та навіть пише в автобіографічному оповіданні «Мірза Аббас-хан» «Тарас Шевченко – мій літературний псевдонім».
1925 – Семенко бере участь у зйомках фільму «Тарас Шевченко» (режисер Петро Чардинін) на Одеській кінофабриці, і навіть приводить на знімальну площадку свою доньку.
З 1928-го у своєму журналі «Нова генерація» Семенко заводить рубрику «Реабілітація Шевченка», та заявляє, що хоче показати Тараса Шевченка «з черевом і мозком, а не висклі, підмащені олією мощі». Тож, у журналі з’являється ціла серія віршованих памфлетів, які показують Шевченка «без штанів, як справжню людину, борця, що знавсь на поетичному ремстві», як європейця, який обідає, п’є горілку і розмовляє з проститутками на Хрещатику.
І врешті сам Кобзар починає полювання на Семенка – дружину поета відому акторку Наталю Ужвій запрошують позувати для харківського пам’ятника Шевченку в образі Катерини з дитиною. Цей пам’ятник скульптора Манізера і досі стоїть у Харкові.
Учасники мистецького дійства повідомили, що їм дуже не подобається офіційний логотип року Шевченка, прийнятий ще старою владою. Тому вони вирішили його змінити.
Під час вечора було повідомлено багато цікавих деталей про Михайля Семенка, які ініціаторка вечора Любов Якимчук знайшла в архівних документах.
Фото з фейсбуку.
Марія Ворон
Друг читача