«Подивилися 10 березня на телеканалі «1+1» ваш телефільм, враження від цього неоднозначні. Ми занепокоєні, і не можемо погодитися зі всіма припущеннями та гіпотезами, з яких складається ваш сценарій. У нас склалося таке враження, що ви вирішили спаплюжити високе ім’я Тараса Шевченка. Висновки графолога, криміналіста базуються на припущеннях — гіпотетичності, вірогідності або ймовірності. Візьмемо, наприклад, запис про народження Тараса в метричній книзі: ім’я його матері, цілком можливо, рукою не зовсім тверезого дяка записане спершу як Агафія, згодом виправлене на Катерину. Такі випадки відомі з метричних книг і були непоодинокими.
Або припущення, нібито Тарас був позашлюбним сином Енгельгардтів-Романових, що взагалі є нечуваною авторською фантазією телевізійників. Стверджуємо це ми, нащадки Шевченкового роду! І керуємося при цьому не здогадками чи припущеннями, а родинними переказами, спогадами, які свято пронесли крізь століття наші батьки і нам заповідали оберігати цей наш спільний дорогоцінний спадок.
Отже, щодо законних батьків Тараса Шевченка. Зі спогадів Марії Трохимівни Лисенко, онуки Тараса Григоровича по родинній лінії його брата Йосипа, батьки майбутнього поета жили в злагоді й любові. Григорій Іванович Шевченко, батько Тараса, був не лише письменним, а й вельми шанованим та авторитетним у селі чоловіком. У церковних книгах (а чому до них не дійшла допитливість авторів фільму?) часто зустрічалися записи прізвища Григорія Шевченка як поручителя при вінчаннях, хрещеного батька. На свята радо збиралися родичі й сусіди до Тарасового діда Івана Андрійовича Шевченка, який знав і охоче розповідав про історію як їхнього роду, так і отчого краю. Звідти й витоки невичерпного інтересу допитливого онука до історії України, зародження патріотизму, що супроводжуватимуть Тараса Григоровича впродовж усього його стражденного життя.
Старший брат Тараса, Микита, як і старша сестра Катерина точно знали, що лише Григорій Іванович був їхнім із Тарасом спільним батьком. Жодних інсинуацій щодо цього просто не може бути, адже поетові батьки, істинні християни, жили у законному шлюбі, який не припускав навіть натяків на перелюб, зраду! Жодному з нас, нащадків роду, не відомо те, що з такою легкістю наважуються оприлюднювати чужі родині люди з телеекрана. Забуваючи при цьому, що недаремно Тарас ставився до своєї матінки наче до святої істоти, з втратою якої для нього наче сонце зайшло. Катерина Якимівна, мати Тараса, хоч і прожила нелегке життя кріпачки, але знаходила час, аби належно дбати про дітей і чоловіка. Разом із Григорієм Івановичем вона пережила тяжке горе — втрати малолітніх дітей. Та навіщо фантазувати, якщо сам Тарас Шевченко всьому світові повідав, як жила його матуся, що за біда вкоротила їй віку! Ця берегиня роду, жінка-мати, яка дала світові Генія, віддано кохала свого чоловіка, батька їхніх дітей, заслуговує лише на безмежну вдячність. Натомість її, через понад два століття, намагаються очорнити подружньою зрадою. Мовляв, не надто вибагливий і охочий до подібних сенсацій глядач ковтне й не подавиться?
Але якщо автори фільму дійсно прагнули встановити істину і докопатися до біографічних подробиць родоводу Тараса Григоровича, то рівень сучасної генетики дозволив би це здійснити набагато простіше й куди меншим коштом, ніж вартість згадуваного проекту. Адже сьогодні, за наявності можливостей дослідження ДНК, а також згадуваних у стрічці залишків волосся на посмертній масці поета, можна було таку спробу зробити. Тим більше, що живуть в Україні нащадки роду Шевченків по його рідних братах Микиті та Йосипу (а всього, нагадаємо, генеалогічне дерево цього роду налічує понад 1400 осіб!). І те ж саме радили б їм вчинити, відшукуючи нащадків нібито позашлюбної дочки в родині Ганни Закревської. Принаймні після встановлення істини щодо цього ні в кого не буде жодних підстав подібним чином фантазувати.
Не знаємо, яку мету переслідували автори телефільму при його створенні. Якщо осоромити, пригасити світле ім’я великого українця, то можуть себе не тішити. Їм це не вдалося! З тієї причини, що велич постаті Тараса Шевченка неможливо затьмарити взагалі, як би не прагнули цього його очорнителі, й під якими завгодно прізвищами вони не виступали б. А якщо вони прагнули потішити себе й невибагливого споживача подібної продукції розповідями про ймовірні суто людські слабкості, що притаманні й геніям також, то радимо цим творцям звернутися до рядків Біблії, яку чудово знав і часто цитував Великий Кобзар. І замислитися про власне життя, чи ж таке воно безгрішне? Але свідомо паплюжити ім’я людини, завдяки якій світ дізнався і дізнається про Україну, її волелюбний відважний народ, ніхто не має права!
За дорученням нащадків роду Т.Г. Шевченка