Вуличний філософ
Українець Микола Васильович Корнійчук народився 1882 року в Петербурзі. Мати майбутнього письменника була селянкою родом із Полтавщини, а зростав він в Одесі. Батька, петербурзького студента із заможної родини, хлопець не пам’ятав (той покинув матір Миколи з двома малими дітьми на руках) і довгий час переймався через свій статус «байстрюка».
Хлопець закінчив п’ять класів гімназії, рано пішов з дому, аби не “сидіти на шиї” у матері. Займався самоосвітою – відвідував міську бібліотеку, читав, за власним висловом, “усе підряд” і в 16-річному віці почав обдумувати… філософський трактат. Хлопець настільки захопився ідеєю, що почав бурмотіти уривки з майбутнього твору, гуляючи вулицями, й навіть зачитувати їх двірникові. Забігаючи наперед, скажемо, що всі свої великі письменницькі досягнення Чуковський вважав негідними цієї праці, до якої повертався декілька раз впродовж життя, проте так і не опублікував – вважав її недостатньо досконалою.
Паралельно з роботою над трактатом Микола працював маляром й самостійно вивчав англійську та французьку мови. Власне, феноменальна працездатність й зосередженість на роботі вирізняли Чуковського з-поміж інших. Літературі він присвятив 62 роки, впродовж яких працював щодня без вихідних! «Вставати о 5 ранку й лягати о 9, не грати в карти й доміно, не ходити в гості й не запрошувати гостей», – це тільки деякі із правил, які сам собі встановив Чуковський, аби заощадити час на роботу.
Але повернімося до трактату. Звісно, 16-річному хлопцеві не вистачило життєвого й письменницького досвіду, аби довести справу до кінця. Однак одного разу він зачитав уривок із твору своєму товаришеві Володимиру Жаботинському, який, за щасливим збігом обставин, працював у газеті «Одеські новини». З його легкої руки уривок трактату Чуковського був надрукований у «Новинах» у рубриці «Цікава думка». Так почалася журналістська кар’єра майбутнього письменника – він став оглядачем культури у виданні, підписуючись псевдонімом Корній Чуковський.
1904 року, на третій рік роботи у газеті, юнака відправили до Лондона, де він провів півтора роки. По поверненні з Англії почав співпрацювати з сатиричним журналом «Терези», а згодом – видавати власний сатиричний журнал «Сигнал». 1905 року за публікацію антиурядових матеріалів відбув шестимісячний арешт. Навіть у в’язниці Чуковський не витрачав часу дарма – він здійснив перший переклад російською поезії Волта Вітмена, який до нашого часу вважається одним із найкращих.
Чукокала
1906 року Чуковський з молодою дружиною переїхав до фінського містечка Куоккала. Тут він познайомився з відомими художником Іллею Рєпіним, з яким заприятелював, й приймав у себе відомих сучасників. Володимир Маяковський, Олександр Купрін, Леонід Андрєєв, Володимир Короленко та багато інших письменників того часу гостювали у Чуковського, а пізніше стали героями його мемуарів. Автографи цих письменників увійшли до саморобного сатиричного альманаху «Чукокала», який письменник доповнював і «перевидавав» упродовж всього життя. Зараз примірники альманаху вважаються справжньою культурною цінністю – адже у них залишили свої автографи видатні особистості минулого століття – від Рєпіна до Солженіцина.
Мешкаючи у Куоккалі, письменник присвятив декілька років дослідженню творчості Некрасова – звісно, з притаманними йому старанністю й прискіпливістю. Наслідком великої дослідницької роботи стала книга «Майстерність Некрасова», за яку згодом письменник отримав Ленінську премію (1962) – найбільшу літературну нагороду тих часів. Паралельно Чуковський досліджував творчість Чехова, Достоєвського, Шевченка та сучасних йому авторів, завдяки чому став авторитетним критиком.
«Тарганисько»
Гостював у Куоккалі й відомий письменник Максим Горький, який очолював тоді видавництво «Вітрила». 1916 року на прохання Горького Чуковський очолив дитячий відділ цього видавництва. Уже будучи авторитетним критиком і впливовою особистістю у літературних колах, написав перший вірш для дітей – «Крокодил». За «Крокодилом» з’являються «Мийдодір» і «Тарганисько» (1923), «Муха-Цокотуха» (1924), «Бармалей» (1925), «Телефон» (1926) та інші твори для дітей, які є разом із тим повноцінними поетичними текстами, що містять іронію й підтекст, зрозумілі лише дорослим.
До речі, існує версія, що в дитячих віршах Чуковський висловлював замасковану критику тодішнього суспільства: засуджував диктатуру, змальовуючи у образах Тарганиська та Мийдодіра самого Сталіна; Крокодил, який проковтнув сонце, – це нова влада, що з’явилася після революції, а «Муха-Цокотуха» – це взагалі історія про необережну базіку, яка розбалакалась у невдалому місці та в невдалий час. Ці припущення ще чекають на доказ або спростування, та, як відомо, диму без вогню не буває. Недарма у 30-ті роки дитячі твори Чуковського піддалися жорстокій критиці й гонінням, у середовищі партійних редакторів з’явився навіть термін «чуковщина». Кажуть, аби пом’якшити ставлення до своєї творчості, письменник зобов’язався написати вірш «Весела колгоспія», але так і не виконав обіцянки.
Оксфордський професор
Певно, найтяжчими для письменника стали 30-ті роки. Окрім критики власної творчості, він зазнав тяжких особистих втрат. Від хвороби померла його донька Мурочка; був розстріляний зять письменника, фізик Матвій Бронштейн – аби дізнатися про його долю, Чуковський декілька років оббивав пороги інстанцій.
Врятувала від повної зневіри робота. Чуковський працював над перекладами Кіплінга, вайлда, Твена, О’Генрі, Конан-Дойля, Шекспіра. Написав для дітей перекази творів Дефо, Грінвуда. Займався теорією перекладу й створив одну з найбільш авторитетних у цій галузі книг «Високе мистецтво» (1936). Почав писати мемуари, над якими працював до кінця життя.
Важко перелічити всі досягнення Чуковського, та цього робити й не треба. Мабуть, найбільшою нагородою для письменника стала любов та увага шанувальників, шалена популярність серед читачів. У променях загальнонародної любові письменник міг відчувати себе певною мірою захищеним від надмірної уваги влади – недарма не боявся підтримувати зв’язок з дисидентами та відважився на роботу над переказом Біблії для дітей. Книгу під назвою “Вавилонська вежа” навіть було надруковано у видавництві “Дитяча література” 1968 року, однак весь наклад усе-таки знищили (надрукували “Вежу” аж 2001-го).
…1962 року з офіційною делегацією Чуковський ще раз відвідав Англію, де за численні досягнення був удостоєний звання доктора літератури Оксфордського університету. Кажуть, його промова тоді починалася словами: “У молодості я був маляром”. Письменник помер 1969-го, у віці 87 років. До останніх днів він казав: “Коли я беру до рук перо, мене не залишає ілюзія, що я все ще молодий і мені нещодавно виповнилось двадцять”.
Тетяна Самчинська
Цікава стаття, дякую, Тетяно!