Коли Фрідріхові було чотири роки, передчасно померли його батько та, невдовзі, маленький братик. Таким чином майбутній філософ лишився єдиним чоловіком у родині. Він зростав серйозним хлопчиком: «маленький пастор», як називали його в школі, користувався авторитетом серед товаришів і часто повчав молодшу на два роки сестричку, спираючись на міцний фундамент родинних переказів та суворої моралі.
Однак це не завадило кревним родичам вирости духовно різними, у чомусь навіть далекими людьми. Талановитий Фрідріх Ніцше після початкової школи надовго покинув батьківський дім, гризучи граніт науки, і наступний етап їхніх із сестрою стосунків припав уже на час його викладання в Базельському університеті. Після франко-пруської війни 1870 р., де Фрідріх перехворів на дифтерит і дизентерію, його здоров’я значно послабшало. Дедалі частіше йому доводилось брати відпустки, й Елізабет неодноразово супроводжувала брата в поїздках на лікування. До того ж вони знайшли спільні інтереси: Ніцше захопився Ваґнером, котрий став його другом, та й сестра поділяла це захоплення – втім, Ваґнером захоплювалася, здається, вся тогочасна Німеччина.
Ваґнер тоді саме збирався побудувати новий великий мистецький центр у Байройті. Молодий філософ захопився подібною мрією: організувати духовний центр, віддалений від світу, де могли б знайти притулок усі «вільні уми». Елізабет, як адміністраторка цього осередку, мала би забезпечувати мислителям життєвий комфорт – як вона довго забезпечувала його братові. Однак ці мрії, як і багато інших, так і лишилися мріями.
Тим паче в житті Ніцше стався новий переворот: він подолав залежність від Ваґнера, а згодом розчарувався в знаменитому композиторові й порвав із ним стосунки. Так філософ утратив ледь не всіх своїх друзів – навіть сестра, яка хоч і не могла його покинути, все ж не зрозуміла мотивів такого вчинку. Але справжній бар’єр між ними виріс пізніше. Як це часто буває, причиною стало кохання.
Першим закохався брат: 1882 р., гостюючи в Римі, він зустрів Лу Саломе – чарівну, розумну дівчину, якій було всього двадцять років. Ця неординарна жінка пізніше закохала в себе Рільке, стала послідовницею Фройда, спілкувалася з видатними письменниками свого часу й сама написала декілька книжок. А тоді вона лише починала «кар’єру» – й миттю підкорила серця Ніцше та його найближчого друга Пауля Ре. Філософ почувався з нею легко й невимушено, однак Елізабет не вподобала дівчину. Є підстави гадати, що сестра, обділена увагою, просто ревнувала, і, як стверджують біографи, саме вона зіграла вирішальну роль у тому, що Саломе обрала таки Пауля Ре й зруйнувала давню дружбу двох чоловіків. Обидві вони, Елізабет Ніцше й Лу Саломе, «змагалися» за Фрідріха навіть після його смерті, написавши спогади про нього.
За рік історія в родині Ніцше повторилася, але тепер винуватицею скандалу стала сестра. Елізабет закохалася в Бернгарда Ферстера, палкого німецького націоналіста й ваґнеріанця, авантюриста, який, утікаючи від «засилля євреїв», навіть планував заснувати німецьку колонію в Парагваї. Фрідріх же терпіти не міг Ферстера, намагався переконати сестру, та все марно: філософ, який прославляв життя й волю до влади, виявився недостатньо вольовим та енергійним, аби змінити думку Елізабет. Невдовзі жінка таємно вийшла заміж, і вони з чоловіком таки відправились до Південної Америки. Розлючений Ніцше в одному з листів того часу назвав сестру «мстивою антисемітською дурепою». При здоровому розумі він із нею більше не бачився.
1889 р. Фрідріх та Елізабет Ніцше знову поєднали долі, й тепер назавжди. На початку січня з філософом стався апоплексичний удар, і він цілковито збожеволів. А скоро й Ферстер, заплутавшись у фінансових справах колонії, наклав на себе руки. Сестра повернулася до Німеччини й узяла на себе догляд за хворим Ніцше, і саме під її опікою він прожив у повній душевній темряві до 1900 р.
Філософія Фрідріха Ніцше, про яку мало людей знали, а ще менше – розуміли її, саме у дев’яності роки ХІХ сторіччя нарешті знайшла відгук у інтелектуальному житті Європи, ставши одним із лейтмотивів «зламу століть». Елізабет Ферстер-Ніцше не втратила нагоди скористатися з цього.
Уже 1894 р. вона організувала Архів Ніцше, а за два роки до цього разом із Петером Ґастом почала видавати повне зібрання творів філософа. Але давній друг Ніцше невдовзі відмовився від співпраці, протестуючи проти тенденційного підходу сестри до братового спадку й навіть прямих фальсифікацій його творчості. Згодом з тієї ж причини від праці над виданням відмовилися Кеґель та Штайнер. Лише з четвертої спроби Елізабет видала всі 19 томів зібрання: на це пішло 27 років. Паралельно, в 1897 р., вона написала й опублікувала першу біографію свого брата.
Діяльність сестри на чолі Архіву Ніцше призвела до численних скандалів. 1908 р. із чорнових нарисів і нотаток філософа було скомпільовано книжку «Воля до влади». Через упереджений відбір матеріалу Ніцше в цій праці постав одним із пророків націонал-соціалізму – пізніше, звертаючись до творчості мислителя, Гітлер та його прихильники цитували здебільшого саме цю книжку. Лише 1956 р. Карл Шлєхта відновив первинний зміст записів Ніцше й показав штучний характер цієї компіляції. До останнього на сьогодні «критичного» видання текстів філософа «Волю до влади» упорядники не включили.
У тому ж 1908 р. сталася справжня «розбірка» між Елізабет Ферстер-Ніцше й Карлом Бернуллі, який видав книжку про дружбу між Ніцше й Францом Овербеком та опублікував їхнє листування. Сестра філософа, знайшовши там численні непоштиві згадки про себе, подала до суду. Вона мала всі юридичні права на спадок Ніцше, й другий том праці Бернуллі вийшов у світ, густо помальований цензурою – в тому числі постраждали вислови самого Ніцше про його сестру!
А між тим творчість видатного філософа давно потрапила в полон моди, втративши всю глибину й перетворившись на такий собі «цитатник» найбільш парадоксальних та сміливих афоризмів. Як відомо, цим скористалися у своїй пропаганді нацисти, оголосивши Ніцше одним із велетів німецького духу нарівні з Бетховеном і Ґете. Після їхнього приходу до влади Архів Ніцше потрапив у вигідне становище. 1934 р. тут провели засідання Пруської академії права, де з полум’яною промовою про філософа виступив ідеолог націонал-соціалістичної партії Розенберґ, а восени того ж року Архів відвідав сам Гітлер: він позував фотографам поруч із бюстом філософа, зустрівся з Елізабет Ферстер-Ніцше та прийняв од неї в подарунок тростину її брата.
1935 р., у віці дев’яноста років, Елізабет Ніцше померла. Сестра мислителя взяла на себе відповідальність за його передсмертну та посмертну долю – і, як ми тепер знаємо, наслідки цього вчинку були сумними. Великою мірою її стараннями філософія Ніцше надовго стала асоціюватися з нацизмом, а вона нітрохи не заперечувала таку інтерпретацію й навіть допомагала у створенні цього образу. Нині маємо десятки й сотні книжок та статей, що переконливо розвінчують міф про Ніцше-нациста. Однак і ці праці – не більше ніж чергова спроба створити «образ» німецького філософа. А ким був Фрідріх Ніцше насправді, можливо, не знала й сама Елізабет Ферстер-Ніцше, найперший «іміджмейкер» філософа.