Дарія Цвек: жінка з вашої кухонної полички

Днями у пресі з’явилося повідомлення про те, що одну з вулиць Івано-Франківська планують назвати іменем Дарії Цвек – адже найвідоміша українська кулінарка мешкала у саме цьому місті. І дійсно, гріх було б не вшанувати пам’ять людини, яка змогла не тільки зберегти народно-родинні традиції українців, а ще й популяризувати їх – і це у добу радянської ненависті до всього індивідуального та національного. „Традиції – це не тільки минуле, але й майбутнє”, – любила повторювати пані Дарія. Її кулінарні книжки лише на перший погляд є збірками рецептів, насправді ж це – енциклопедії зі створення домашнього затишку по-українськи.

Правдиве галицьке виховання

Дарія Цвек народилася 10 жовтня 1909 року і прожила 95 років. Пройшовши через усі нещастя й катаклізми, які випали на долю українців у ХХ столітті, вона не тільки не втратила життєвої енергії й оптимізму, а й щедро ділилася ними з оточуючими. Численні знайомі пані Дарки (вона любила, щоб її називали саме так) згадують, що жінка ніколи не сиділа склавши руки, завжди знаходила, чим себе зайняти.
Певно, активну життєву позицію Дарія успадкувала від батьків. Вони забезпечили дітям гарну освіту, а особливу увагу приділяли вихованню доньок: їх вчили правильно вести домашнє господарство, куховарити, приймати гостей, при цьому дотримуючись звичаїв. Тож мала Дарка ще у четвертому класі почала вести зошит, до якого записувала почуті рецепти – „від мами, бабусі, тети”.
Мати Дарії Цвек довгий час була головою Спілки українок, і намагалася виховати дітей соціально активними та всебічно розвиненими. В результаті у доньки з’вилося захоплення, яке вона перенесла крізь усе життя – гра на флейті. „Я була непоганою флейтисткою, – розповідала знаменита кулінарка у одному з численних інтерв’ю, – Ще в Коломиї, де вчилася у вузі, грала у симфонічних оркестрах. Колись це був достатньо рідкісний інструмент, і мене всюди запрошували. Я завжди виділяла і виділяю жінок, у яких, окрім сім’ї та роботи, є щось важливе та цікаве в житті, які з добром ідуть до цього світу”.
Отже, Дарка закінчила коломийський університет і пішла працювати вчителем: більш, ніж 35 років викладала біологію у школі та працювала на станції юних натуралістів. Не забарилося і особисте щастя: Дарія вийшла заміж, згодом з’явилися діти. Однак часу і на роботу, і на родину, і на улюблене чи не з самого дитинства заняття – приготування вигадливих наїдків за традиційними галицькими рецептами – завжди вистачало. „Жінка повинна в усьому бути першою, – казала зірка кулінарії, – дома, на роботі, тому що все тримається саме на ній. Але удвічі щасливішою буде та, кому пощастить з чоловіком”. Забігаючи наперед, скажемо, що з чоловіком, філологом за освітою, Дарія Цвек прожила 47 років. Як згадують численні друзі родини, він був чутливим та розсудливим, понад усе цінував сім’ю.

З лікарняної кухні – на обласне радіо

Тяжким для родини виявився післявоєнний час: не встигла сім’я оговтатися від страхіть Другої світової, як нова влада викинула її на вулицю. Така доля спіткала тоді чимало галицьких родин – їх примушували звільняти найкращі помешкання для сімей партійних діячів. Часто люди не встигали забрати ні меблів, ні елементарних предметів побуту. Натомість у квартирах оселялися приїжджі, для яких тутешній побут був чужим і незрозумілим.
Дарія Цвек змушена була залишити вчительську роботу і заробляти працею на кухні у лікарні для „високопоставлених” осіб. Така робота допомагала прогодувати родину: роки були голодні, тож часто чоловік приводив молодшу доньку до „чорного входу” в лікарню, а Дарія виносила їй горнятко молока. Тим часом кулінарний талант пані Дарки помітили ці самі „високопоставлені” особи. Почали доручати їй готувати страви для прийомів, а перший секретар обкому партії навіть завів звичку висилати за нею машину, коли до нього повинні були завітати гості зі столиці – аби здивувати їх кулінарною екзотикою з місцевим колоритом. Так Дарія Цвек стала відомою в місті куховаркою. Тодішнім місцевим керівникам настільки подобалися приготовані нею страви, що з часом її запросили вести… курси кулінарії для офіцерських дружин. Там придалися незмінні супутники – кулінарні зошити з рецептами численних страв на будні і на свята. Пані Дарка вміла навчити і як із обмеженої кількості продуктів приготувати смачну та поживну страву, і як до святкового столу щось вигадливе подати. „Жінки, свято ви маєте не кожен день, і тут уже економити не треба” – любила повторювати вона. Звісно, Дарія Цвек була для слухачок курсів не так педагогом, як порадницею – вчила не тільки, як спекти-підсмажити, а й як бути мудрою господинею, підтримувати лад та затишок в оселі. Недарма згодом пані Дарку ще й на обласне радіо запросили – вести „сімейно-кулінарну” рубрику.

Скромна авторка кулінарних бестселерів

Незважаючи на власну популярність, яка з часом тільки зростала, Дарія Цвек була дуже скромною жінкою. Певно, їй би і на думку б ніколи не спало, що рецепти, яких за роки назбиралося ой як багато, можна видати у вигляді книжки. Та тут на допомогу прийшла давня подруга, з якою Дарка товаришувала ще з гімназії, – письменниця Ірина Вільде. Чи не щоразу, коли Дарія пригощала подругу чимось смачненьким, чула від неї прохання опублікувати рецепти. Вільде славилася норовливою вдачею, а тому, як довго не впиралася подруга, а все ж довелося віднести свої зошити з рецептами до львівського видавництва „Каменяр”. Так 1961 року з’явилася перша книга Дарії Цвек – „Солодке печиво”, яка перевидавалася згодом дев’ять разів. Потім вийшли „У будні і свята” (перевидавалася двічі), „До святкового столу” (тричі виходила друком), „На добрий вечір”. Певно, хоча би одна з цих книжок є в кожній українській родині. А загальний наклад книг Дарії Цвек становить п’ять мільйонів примірників – її збірки стали справжніми бестселерами. Секрет шаленої популярності простий: як і у все, за що бралася, у ці книги авторка вкладала душу.
Навіть на схилі літ Дарія Цвек не розтратила життєвої наснаги. У 90-літньому віці продовжувала куховарити й частувати, готувала до друку рукописи, радо приймала журналістів та сама відвідувала зустрічі з читачами. Діждалася онуків і правнуків, для яких назавжди залишилася „бабунею”. Пані Дарії не стало 2004 року. Незадовго до цього побачило світ видання „Святковий стіл”, виходу якого жінка дуже тішилася. А книга Дарії Цвек „Малятам і батькам” стала дебютною для львівського „Видавництва Старого Лева”, про що до сих пір з вдячністю згадує його головний редактор Мар’яна Савка.
На жаль, сьогодні знайти в продажу збірку рецептів Дарії Цвек непросто. Книги, які за радянських часів видавалися мільйонними накладами, чомусь несправедливо забуті. А сучасним молодим господиням зовсім не завадило б згадати рецепти бабусиних пиріжків та медяників – якщо не самотужки, то за допомогою цих чудових кулінарних книжок. Тим більше, що найзнаменитіша українська кулінарка наголошувала: «Люблю дуже молодіж. То, що я пишу, то для наших молодих. Бо бабці давно це все вміють, а молодість не знає. Не мала, коли навчитися і від кого навчитися».
На завершення розповіді про цю неординарну й мудру жінку пропонуємо вашій увазі кілька Великодніх рецептів від Дарії Цвек.

Великодня паска
1 кг муки, 0,5 л молока, 50 г дріжджів, 3-4 жовтки, 0,5 склянки цукру, шкірка з цитрини, ванілін, 0,5 склянки олії, сіль.

До посіяної муки кімнатної температури додати подрібнені дріжджі, влити половину всього теплого молока, посипати цукром і легко замішати до густоти сметани. Як тільки дріжджі піднімуться, відразу братися до замісу. Дрібно посолити, додати жовтки, розтерті з цукром, шкіркою з цитрини, ваніліном, долити решту молока і мішати дерев’яною ложкою або рукою. Тісто має бути тугим. Якщо утворилася однорідна маса, влити теплу олію. Місити, поки олія не всотається у тісто і тісто не відстане від руки. Тоді загладити поверхню і долонею зробити на тісті хрест. Накрити рушником і дати тісту підійти. Якщо на поверхні появляться жилки, то воно вже викиснуло. Тоді ділимо тісто. Дві третини тіста викладаємо на стільницю, посипану мукою, вимішуємо його ще раз, формуємо буханку і вкладаємо до круглої форми, посмарованої жиром. Якщо у вашій печі низ пригорає, то на дно покласти папір, змащений жиром. До третьої частини тіста домішуємо ще муки, щоб тісто стало дуже тугим, бо з нього будемо формувати прикраси. З довгого тонкого ролика формуємо хрест. З грудочки тіста – зозульки, які вкладаємо поміж раменами хреста. В очі зозульок вкладаємо перець. Якщо є ще місце, то з кружалець тіста формуємо зірки. Краї паски обкладаємо колосками пшениці (це валочок тіста з боковими надрізами). Таким чином підготовану масу легенько накрити і дати тісту підрости. Як тільки воно підросте (не можна давати тісту перекисати), змастити двічі білком і покласти на одну годину до нагрітої печі. Трапляється, що під час випікання тісто тріскає: то вина неякісної муки. Відразу ж тріщини треба замащувати збитим білком, щоб вони запеклися. Вибирати з печі треба тоді, як вже паска дещо охолоне, щоб прикраси не повідпадали (їх перед накладанням треба помастити білком).

Паска з сиру
1 кг свіжого сиру, 5 яєць, 200 г вершкового масла, 400 г сметани, 300 г цукру, 200 г родзинок, ваніль.

Сир перетріть через сито або змеліть на м’ясорубці з густим ситцем, додайте яйця, розтерті з цукром і ваніллю на пухку масу, далі додайте масло, сметану й розітріть до однорідної маси, тоді підігрійте, не доводячи до кипіння. Якщо з’явиться хоч одна бульбашка, зніміть із вогню і поставте в холодну воду, весь час помішуючи, поки не охолоне. Тоді додайте цукор із ваніллю та вимішайте з помитими й обсушеними родзинками. Усю масу викладіть на полотняну серветку і тримайте під пресом, поки не стече сироватка. Сиркову масу можна викласти у новий керамічний горщик з діркою, вистелений серветкою, і притиснути тягарем. Обережно викладіть на скляну тарілку як “бабку”, посипте посіченим підсмаженим мигдалем або арахісом. Перед подачею зберігайте в холодному місці.

Підготувала Тетяна Самчинська