“Я не вимагаю платонічного кохання! Але й не бажаю кохання лише чуттєвого!.. Невірності нема, як нема ні гріха, ні добра і зла…”, — цими словами юний Ремарк намагався притлумити почуття провини велелюбного коханця. Таким він був за життя — красенем, франтом, донжуаном. До його «колекції пристрастей» потрапили відомі акторки й танцівниці: Марлен Дітріх, Ґрета Ґарбо, Полет Ґодар та багато інших. І водночас — Ремарк був нещасливим закоханим, який намагався у своїх книжках утілити те, на що в реальному житті бракувало сили волі. Тому за багатьма жіночими образами його творів сучасники вгадували цілком реальні постаті…
ЮТТА ЦАМБОНА – ТАНЦІВНИЦЯ ДЛЯ «ТРЬОХ ТОВАРИШІВ»
За іронією долі Ремарк писав частину свого роману в квартирі однієї зі своїх численних подруг, акторки Лені Ріфеншталь. Пізніше, у 1933‑му, книжку засудять до публічного спалення на площах Німеччини «за літературну зраду солдатів Першої світової війни», самого ж автора позбавлять німецького громадянства. Натомість Лені, ставши режисером-документалістом, зніме відомий фільм «Тріумф волі», де вславлятимуться Гітлер і нацизм.
Проте ідеальним цей шлюб не назвати: Ремарк і далі зустрічається з іншими жінками, Ютта Цамбона — з іншими чоловіками. На початку 1930 року їхній зв’язок розпався, але порвати з жінкою цілковито Ремарк так і не зміг. Перед війною він укладає фіктивний шлюб із першою дружиною, щоб допомогти їй виїхати з Німеччини, до кінця життя допомагає матеріально, вписує у свій заповіт.
Але найдраматичніший роман чекав на письменника у 1937 році на французькому курорті. Там Ремарк знайомиться зі своєю співвітчизницею, кінозіркою Марлен Дітріх, яка залишила Німеччину й успішно знімалася в Голлівуді. Цей зв’язок пройде крізь усе життя письменника, даруючи як хвилини безхмарного щастя, так і дні нестерпних душевних мук.
У грудні 1938 р. Ремарк розпочинає роботу над великим емігрантським романом «Тріумфальна арка». Відтоді в листах до Марлен він підписується іменем головного героя — «Равік». І що довше він працює над романом, то певніше головна героїня Жоан Маду набуває схожості з безсердечною Марлен, якій ця подібність не дуже лестила: «Красуня, збудлива і пропаща, з високо зведеними бровами й обличчям, таємниця якого полягала в його відкритості. Воно нічого не приховувало й тим самим нічого не показувало. Воно нічого не обіцяло й одночасно обіцяло все». Ремарк зазнавав надзвичайного приниження як зневажений коханець і водночас ненавидів себе за неспроможність відмовитися від Марлен. Равік же втілював усі ті риси, які в самого автора не склалися в цілісний характер. Устами героя «Тріумфальної арки» письменник докоряв Марлен: «Тобі потрібне сп’яніння, перемога над чужим «я»… ти любиш бурхливу гру крові, але твоє серце залишається порожнім».
В усьому ж іншому Ремаркові переважно таланить: він успішно переживає Другу світову війну в Нью-Йорку, здобуває американське громадянство, а заразом і статус європейської знаменитості в Голлівуді. П’ять його книжок екранізовано, банківські рахунки зростають. Ремарк насолоджується увагою відомих акторок, серед яких — француженка російського походження Наташа Браун, славнозвісна Ґрета Ґарбо, танцівниця Віра Зоріна. От лише здоров’я письменника погіршується: він захворів на синдром Меньєра — хворобу верхнього вуха, через яку порушується відчуття рівноваги. Найгіршою ж була депресія: незважаючи на численних коханих, він так і не зміг забути Марлен. Майбутнє вимальовувалося в темних барвах.
Але 1951 року він зустрічає Полет Ґодар. Ця надзвичайно вродлива жінка зробила в Голлівуді блискучу кар’єру — від танцювальних ревю до шлюбу із самим Чарлі Чапліном. У 1958‑му Ремарк одружується з Полет. Можливо, зробив він це через бажання помститися Марлен, яка на той час уже була пошлюблена з перспективним голлівудським актором (що, одначе, не заважало їй переконувати Ремарка в корисливості почуттів Полет). Та письменникові, здається, подобалися хижі жінки: Дітріх любила перемоги над чужим его, Ґодар любила діаманти…
Разом із нею він у 1952 році вперше відвідує Німеччину після Другої світової війни. В рідному Оснабрюку натрапляє на руїни, повоєнні новобудови, людей-зомбі, чужу країну. Під гнітючим враженням від побаченого починає роботу над новим романом «Чорний обеліск». Автобіографізм у цьому творі виражено чи не найсильніше: це своєрідне ностальгійне прощання з Німеччиною, з мріями та надіями юних років. Ремарк розуміє, що вже ніколи не житиме у країні, в якій народився.
Не було і колишніх коханок: ніхто не ризикнув би дражнити Полет своєю появою. Хоча без скандалу все одно не обійшлося: Марлен Дітріх надіслала розкішний букет троянд, які Ґодар не схотіла покласти на могилу. Але дружина була не в змозі викреслити із романів Ремарка його драматичних і витончених героїнь, натхненних непростими стосунками з жінками.