– Ви б могли окреслити коло Вашого читання?
– Кола як такого вже давно немає. Не буду оригінальним, повторю слова Будди: читати потрібно до 25-ти, потім чужий досвід заважає. У мене так все і вийшло. Я читав із трьох років, щойно навчившись читати, і до двадцяти п’яти читав по сім книжок одночасно. У хід йшла не тільки художня література, але й документальна, нариси з історії, біології, фізики. Я просто пірнав у цей світ! Так, я – книжкова людина, і в дитинстві я був книжковою дитиною. Тоді як все моє покоління виховувалося на вулиці, я сидів за книгами, і був у них нескінченно закоханий. Перечитав усе, що можна було. Зараз же читаю більше для релаксу. Часом хочеться, щоб книга надихнула, як раніше, але останнім часом таке зі мною не відбувається.
– І все ж, кому з авторів це вдавалося?
– Звичайно, мова може йти тільки про гарну літературу. Я дуже пізно для себе відкрив «Лебедину зграю» Василя Земляка. Вже дорослим прочитав цей твір і офігєл – це така фантасмагорія, просто щось нереальне! Після прочитання я був абсолютно незгодний із кіноверсією цього роману «Вавілон-XX». Так, хороший режисер, хороші актори, але знято аж надто просто для такого роману. У мене від кожної глави, тільки від одного епіграфа – дах зривало!
– На які з неекранізованих творів Ви поклали око?
– Коли я тільки мріяв про професію режисера, думав, що буду знімати тільки своє. Але сюжети, які рояться в моїй голові, поки зняти ані фізично, ані технічно ніяк неможливо. Перше з чужого, в чому я побачив себе – це «Перверзія» Юрія Андруховича. Я від початку і до кінця бачу, як це можна зробити.
– Ви говорили з ним про можливу роботу?
– Власне, коли ми познайомилися, раз про це поговорили. Ну і все, більше не поверталися до цього.
– Вам подобаються його твори, він один із небагатьох вітчизняних авторів, хто на слуху у західних книголюбів?
– Для людей, які знайомі з західною літературою – не новина, що у творах Юрія Андруховича нічого свого немає. Це все кальки з європейських авторів. Наприклад, мій тесть – перекладач, він один із перших, кого запросили в спілку письменників. Коли він прочитав один із перших творів Андруховича, відразу видав, що і в кого із західних авторів було запозичено. Розклав Андруховича повністю. Але це така справа, з серії: «подумаєш, я теж так можу відчувати і дивитися на речі тими ж очима, але чи зможу я це все передати за допомогою тексту читачеві?». Та ж історія з піснею, одну й ту ж пісню можуть виконувати різні люди. Але в одного це буде ниття, а в іншого – випромінювання такого драйву, що мама не горюй! Мені подобається та поетика, з якою Андрухович викладає свої думки, хоч я і російськомовний товариш. Ну і знову ж напрямок фантасмагорії – це моє. В Андруховича зійшлося все, що мені подобається: рок-н-рол, містика, ставлення до реальності, в яку автор, судячи з усього, так само, як і я, до кінця не вірить.
– Хто з авторів найсильніше вплинув на Ваше світосприйняття?
– Більшість із прочитаних. Основна маса книг читалася в юнацькому віці. Як ми тоді жартували: Борхес, Маркес, Кортасар – відповідають за базар (Посміхається). Борхес, напевно, як ніхто, і до цих пір тримає. Багато з образів, які виникають у мене в голові, були навіяні його літературою. Я вважаю його найкрутішим у літературі. Те, як він ставиться до тексту, до слова, до образу. Плюс, я думаю, він «гнав», коли говорив, що не вірить у життя після смерті і духів. Напевно, це була чергова провокація. Ну і, звичайно, коли в кінці 80-х у «самвидаві» вийшов Кастанеда, він перевернув мій світогляд, підтвердивши ті спірні життєві істини, які я для себе до того часу визначив пріоритетними.
– У минулому інтерв’ю, Ви зазначили, що з нетерпінням чекаєте, коли ж вже хтось із учених-навіжених винайде пристрій для запису сновидінь. Ймовірно, вони у Вас настільки яскраві, що Ви б хотіли поділитися ними з оточуючими. Скажіть, відомі автори не відвідують вас уві сні?
– Усяке буває. Не буду вдаватися в подробиці, але і режисери, і письменники приходять до мене в астралі. Спілкуємося, розповідаємо один одному всякі історії. Це не проблема, просто замовляєте, з ким хочете поспілкуватися, і він до вас приходить. Не вірите? Можливо, ви просто не правильно направляли енергію. Треба не «я спробую», а «я хочу» – тоді й відбувається задумане. Енергію треба направляти на кінцевий результат, а не на підживлення.
– Чи доводилося Вам відчувати себе літературним героєм?
– Я кіношний герой, власне, як і ви всі.
Спілкувалася Ірина Татаренко