Соломія Вітвіцька: «Книжка – це як диск у виконавців»

Якщо ви не вірите в існування жінки красивої і розумної водночас, увімкніть «ТСН. Особливе» на каналі «1+1». Соломія Вітвіцька одним своїм існуванням змушує відсувати багато стереотипів. Утім, зайвих рекомендацій ця «комсомолка, спортсменка і нарешті просто красуня» і не потребує. Але не у всіх телеглядачів вона асоціюється з любов’ю до книжок – хіба що участь у тогорічних літературних читаннях біля пам’ятника Шевченку «спалила» Соломію Вітвіцьку як людину, для якої література має особливу цінність. А цього року чарівна ведуча долучиться до роботи «Літературної кухні» на традиційному весняному книжковому ярмарку «Медвін», що проходитиме 11-13 квітня у КиївЕкспоПлазі. Цікаво, який сюрприз вона нам готує?

 

– Ваша любов до читання – родом із дитинства? З чого вона почалася?

– Я почала читати ще в дитячому садочку. Один хлопчик у моїй групі вже вмів читати, і я вирішила: чим я гірша за парубка? Але якою саме була перша книжка, точно не пам’ятаю. У нас були всілякі книжки – яскраві, кольорові казки… але ні змісту, ні прізвищ авторів уже не пам’ятаю.

 

– Школа не вбила любові до читання? Багато хто нарікає, що шкільну програму наче навмисно складають так, щоб викликати в учня стійку відразу до літератури…

– Ні, школа лише посилила мою любов до читання. Хоча не відразу – непереборне бажання читати у мене прокинулося вже у старших класах. Я запоєм читала все, що було у шкільній програмі, – особливо влітку, коли було більше вільного часу. Часто знайти потрібну книжку допомагала мені мама – могла оббігати всі бібліотеки, часто ксерила, бо книжку давали лише на добу чи дві. Наша сусідка була завідувачем бібліотеки, вона могла з-під поли дістати дуже рідкісну книжкуі дати її на дві години відксерити. Тому вчителі, йдучи на урок, знали, що хто-хто, а я точно прочитала все, що було потрібно! Деяких книжок взагалі більше ніхто в класі, крім мене, не читав, – мені здається, тому, що важко тоді було дістати…

 

– Зазвичай любов до читання закінчується у людей разом зі школою або інститутом – доросле життя з його шаленим темпом не залишає часу на читання… А Ви і зараз продовжуєте читати?

– Так, але я зараз читаю набагато менше. Багато часу забирає віртуальне життя (зокрема фейсбук)та інші види спілкування, а також робота, постійні зйомки… Я завжди за звичкою беру з собою книжку, але часто не можу її навіть розгорнути. Це, звичайно, проблема нашого сьогодення. У мене на поличці і зараз книжки, які я хочу прочитати. На столику біля мого ліжка лежить «Танґо смерті» Юрія Винничука та збірка віршів Романа Сулими «ЧБ» – але вірші більш концентровані, треба відкладати книжку, прочитавши кілька… Є що читати, але не завжди можу дозволити собі зануритися в книжку.

 

– Вам здається, що люди зараз читають менше?

– Ні, просто читають не так книжки, як усілякі ґаджети. Або ті самі книжки, але в електронному вигляді – адже простіше зробити копію, ніж купити паперову книжку, з палітуркою,яка пахне…Уже не гортають сторінок, а читають текст і планшетів та е-буків. Змінилася сама схема «поглинання» книжок. Зараз такий потік інформації, що встежити за всім неможливо. «Випливти» в цьому потоці можуть хіба що люди, яких я називаю фанатичними поглиначами книжок – у мене такий кум та його дружина, вони з кожного книжкового ярмарку несуть повні торби книжок. Це подружжя читаєвсі українські новинки – геть усе, що видається. Причому орієнтуються у цьому, а не так, як я – бо я досі не можу запам’ятати ні прізвища автора, ні сюжету. Але хоча деталі забуваються, десь відкладається зерно істини, яке туди вклав автор.

 

– Як Вам здається – ті, хто пророкує смерть традиційної, паперової, книжки, помиляються?

– Навіть якщо вся інформація перенесеться на диски, чіпи і так далі, книжка залишиться – передусім як естетичне задоволення. Це як диск у виконавців – радше оприлюднення свого творчого дітища, ніж якийсь комерційний проект. Звичайно, те, що ми пишемо на е-мейл друзям або просто викладаємо у мережі, теж нікуди не дінеться, але книжка ніколи не зникне з нашого життя остаточно.

Проект для діток із вадами зору: у дитячій школі-інтернаті дарували аудіо-книги, котрі начитували Денис Силант`єв, Остап Ступка, Ольга Сумська, Володимир Горянський та ін.

 

А для чого людям література? Починаючи особисто з Вас?

– Для того, щоб розвиватися. Щоб розширювати обрії, розуміти якісь інші точки зору. Кожна людина сприймає світ по-своєму, дивиться на нього під певним кутом зору і не може побачити себе збоку – для цього потрібно почути думку іншої людини, бо ті чи інші ситуації інша людина бачить усе у зовсім іншому ракурсі. Навіть просто для цього читати книжки дуже корисно. Крім того, література буває різних жанрів і напрямків – книги різного вчать і з різним знайомлять… Книжки є чудовою альтернативою навчальним закладам та курсам – адже це теж чудовий спосіб дізнатися щось нове, за їх допомогою можна зрозуміти якісь істини, які самі до голови не прийдуть. Книжка примушує замислитися,поставити себе на місце героя – а як би ти повівся, якби з тобою таке трапилося? Не виходячи з дому, ти потрапляєш в інший світ, іншу реальність, яка дозволяє зрозуміти щось важливе у цій.

 

– Своєю участю у книжковому ярмарку Ви будете популяризувати саму ідею читання. А яким саме кулінарним шедевром хочете потішити відвідувачів «Літературної кухні»?

– Чесно кажучи, я ще думаю над тим, що можна приготувати за годину. Адже година – це дуже короткий час… Я вагаюся – чи то спекти пиріг (але треба, щоб усім гостям вистачило), чи щось із м’яса (але не хочу спокушати тих, хто дотримується посту), чи плов (тільки він довго готується), чи борщ (хоча на борщ також треба дві години – хіба що підготувати все заздалегідь). А може, лечо – ми з Андрієм Любкою, який теж любить угорську кухню, посперечалися в Інтернеті, хто краще готує лечо, і думаємо влаштувати батл. Хоча Любка, мабуть, цього разу не приїде – він зараз у Польщі.

Мій батько – також великий шанувальник угорської кухні, зазвичай лечо готує він – він любить експериментувати з приправами… Батько дуже любить готувати – душу вкладає, говорить, що готувати треба насамперед із гарним настроєм, бо інакше вийде отрута, тому завжди, підходячи до плити, треба налаштовуватися на позитив – адже ти дуже впливаєш на тих людей, які це все споживатимуть…

 

– Мабуть, такий підхід буде правильним і до «приготування» духовної їжі! Чекатимемо сюрпризу на «Літературній кухні»!

.

Спілкувалася Атанайя Та

.

11 квітня о 13:00 Соломія Вітвіцька готуватиме «Гламурну курочку» на «Літературній кухні»!

Приходьте на Київський весняний міжнародний книжковий ярмарок «МЕДВІН: Цей дивовижний, фантастичний світ!»

у КиївЕкспоПлазу (вул. Салютна, 2б, ст. м. «НИВКИ», термінал К).

Буде цікаво, смачно та гламурно!;) 

  • Галина Гресич

    Соломія Вітвіцька просто молодець!
    Я дуже хочу бути схожою на неї… Може і пластику зроблю.
    Радує, що вона дуже начитана, а не така, як останнім часом молоді зірки, що не знають ані мови, ані літератури.
    Знайшла дуже цікаві від неї поради:

    Соломія ВІТВІЦЬКА, 28 років, тележурналістка:

    Безсоння

    “Щоденник моєї секретарки” братів Капранових

    – Кілька разів засинала під неї. Спочатку все так інтригуюче було, прекрасний гумор, але потім почалися страшні бухгалтерські дєбрі з професійними банківськими термінами. Так заплуталась, що кинула. Дуже люблю авторів, дружимо, але цю книжку не подужала.

    Зайва вага

    Романи Стівена Кінґа, Рея Бредбері

    – Коли читаєш текст, де гарними словами описують неапетитні речі, починає викручувати. Згадуєш сніданок і розумієш, що обідати перехотілося. Жахи люблю більше дивитися. Книжок дуже мало в українському перекладі, а російською мені тяжко читати.

    Головний біль

    “Ще одна з роду Болейн” Філіппи Ґреґорі

    – За добу проковтнула роман. Сіла в кав’ярні на Оболонській набережній, загорнулась у коцик, і цілий день не відриваючись читала. Поснідала там, пообідала й повечеряла. Захопила історія про суперництво рідних сестер Марії та Анни Болейн за серце короля Генріха VIII.

    Апатія

    Вірші

    – Минулого тижня львівський поет Максим Ростоцький у подарунок прислав свою збірку “Тільки про Львів”. Написав, що дивиться програму, що я йому дуже подобаюся й попросив відкрити 25-ту сторінку. Якраз до мене на роботу завітала моя хрещена мати Наталка Якимович. На тій сторінці був вірш про львів’янок: які ми красиві, розумні й прекрасні. Ми так надихнулися, що одразу захотілось працювати. Поезія, особливо коли знаходиш особисті підтексти, дуже підносить.

    “Доросла” Джоанн Ролінґ кардинально відрізняється від “дитячої”. Зі світу магії ми потрапляємо у світ маґлів –

    персонажів “Гаррі Поттера”, які не здогадувалися про існування поруч магічного світу. Таке враження, що письменниця свідомо написала роман “Несподівана вакансія” у зовсім іншому стилі, щоб довести свою багатогранність. Її мова стала дорослішою, жорсткішою, подекуди навіть жорстокішою. Серед героїв роману немало наркоманів і повій. Тому я зміг збагатити свій словниковий запас відповідною лексикою. Наприклад, тепер знаю, що таке “сенсимілья” (незапліднене суцвіття жіночих рослин конопель. – “Країна”). Не кажу вже про море англійських матюків, від яких могли б почервоніти навіть Лесь Подерв’янський або Ірена Карпа”