Презентація книги Наталки Фіцич «Культ предків»

Наталка Фіцич, відома українська журналістка та авторка документальних телевізійних проектів, презентувала свою першу книжку у Національному музеї літератури України. «Культ предків. Нетуристичні звичаї України» — така повна назва книжки про давні традиції святкувань, не тих, які залишилися в історії, а тих, які збереглися дотепер.

«20 тисяч кілометрів. З півночі на південь, з заходу на схід. Ми проїхали майже всі етнографічні області України і зняли цілий рік календарних свят найдавніших стародавніх звичаїв України,» —згадує Наталка.

Згадує і дякує за підтримку чоловікові і донечці, яким довелося весь рік бути без дружини і мами. Саме стільки тримали зйомки документальних фільмів, які кожен читач книжки може побачити завдяки QR-кодам, захованим на її сторінках. 44 аудіо та відео записала Наталка, бо вирушала в подорож, не підозруючи, що скоро напише книжку.

«Поступово я зрозуміла, що вражень так багато, що я мушу почати їх записувати. Їх стає чимраз більше з кожною поїздкою. Так, записуючи розділ за розділом, в якийсь момент я задумалася, а чи не книгу я пишу.»

Символічно, що презентація відбулася саме в музеї, бо він, як і Наталчина книжка, є місцем збереження та відновлення нашої культури. Разом з командою Наталці Фіцич вдалося зібрати народні рецепти і святкові обряди у різних куточках України. Вона показала Захід таким, яким його не знав Схід. А Схід таким, яким його не уявляв Захід.

Лишень погляньте на фото нижче і спробуйте вгадати, що то в Наталки в руках. Схоже на тульський пряник? А от і ні. Це полтавські панянки, спеціально спечені у такому мініатюрному форматі. Кажу в мініатюрному, бо на Полтавщині на Різдво для хрещеників печуть панянки до 60 см.

Наталка згадала і про звичай пекти драбинки з тіста на Вознесіння. Для цього вона з командою вирушила на Луганщину, неподалік російського кордону. Господарі, які їх прийняли, не могли повірити, що можна подолати стільки кілометрів заради драбинок, які вони печуть кожного року.

«Це такий народний наївний звичай пекти драбинки з тісти для того, щоб (як вони кажуть) було легше Богу на небо залазити… Звичай цей поминальний. Ці драбинки несуть на могили. А ми разом з господарями понесли їх на могили січових стрільців, які загинули на Луганщині ще у 1918-му.»

Під кінець презентації авторка зробила усім подарунок — запросила до слова (точніше, до пісні) фольклорний гурт із Київщини. Вони заспівали колядки і псальми (релігійні пісні на тексти біблійних псалмів), якими привітали гостей з прийдешніми святами.

Варто згадатися і про те, з чого почався захід. Бо почався він з мовчання. До презентації не дожив чоловік, без якого не було б ні подорожі, ні книжки. Український етнограф Олексій Доля здолав 20 тисяч кілометрів разом з Наталкою, передаючи їй усе, що знав про кожен регіон. Вона не могла стримати сліз і не шкодувала слів вдячності за все, що дня неї і проекту зробив Олексій Доля.