«Книжковий Миколай»: без Табачника, без супер-зірок, але з дітьми

Уже вдруге книжки під ялинку почав класти святий Миколай. Торік це був вимушений захід, бо в листопаді саме вдарила епідемія грипу, і через карантин книжковий ярмарок довелося змістити у часі. Цього року святий Миколай завітав на «Медвін» уже цілком планово і добровільно – тільки на кілька днів пізніше, ніж торік, що відразу позначилось і на кількості відвідувачів, і на насиченості програми: адже у «зірок» зараз свої жнива, тому часу на книжковий ярмарок не залишилося (навіть заявлений у програмі відкриття Олег Скрипка не доїхав). Щоправда, чимало бажаючих хотіло б подивитися в очі Дмитра Табачника, обіцяного на автограф-сесію видавництва «Фоліо» в якості співавтора книги «Убивство Столипіна». Проте пан міністр на ярмарок обачно не прийшов, пославшись на невідкладні справи у зв’язку зі свіжо прийнятим бюджетом. Тому заготоване заздалегідь відро помиїв, яким небайдужі українці приготувалися зустріти пана Табачника, пропало марно…

Цього разу здійснилася мрія відвідувачів – місця побільшало настільки, що спокійно можна було проїхати дитячим візочком. Щоправда, не тому, що площа збільшилася – просто відвідувачів було не стільки, скільки у листопаді. Багато учасників ярмарку скаржилися на збитки, але обіцяли все одно приїхати на наступний «Медвін». Усі ж розуміють, що книжковий ярмарок – це передусім вкладення в імідж видавництва, можливість показати себе, а не прибутковий проект.

Той, хто не встиг «уполювати» на минулому ярмарку Ірен Роздобудько, Романа Скибу, Андрія Куркова, Марію Матіос, Івана Андрусяка, Анатолія Дністрового, Євгенію Кононенко, Василя Шкляра, Олександра Ірванця, Степана Процюка чи Юрія Бедрика (у довільній послідовності), мав такий шанс цього разу. Тим більше що програма заходів від видавництв складалася переважно з автограф-сесій.

Зате специфіку моменту та майданчики було враховано. «Майстер-кляса» працювала безперебійно: діти могли навчитися робити ляльки-мотанки, порозмальовувати абетку, виготовити ялинкову іграшку-орігамі, новорічну листівку або карнавальну маску…

Та й мультики можна було подивитися. А вже традиційний на таких заходах «Червоний собака» вчив їх робити з пластиліну, у результаті діти самі створили новорічну історію:

Не кажучи вже про дитячі вистави і капусник від журналу «Стіна» – все як має бути: прямий конкурент святого Миколая Дід Мороз із мішком подарунків та конкурсів, танці з піснями та інші прояви загальних веселощів і драйву.

Утім, для дорослих теж було передбачено багато «непрофільних» занять, які мали стосунок радше до Нового року, ніж до книжки: декупаж, живопис, виготовлення різноманітних іграшок, вишивка, писанкарство… Можна було навіть замовити розпис на новорічній кульці – дешевий, а проте ексклюзивний подарунок від «Клавдіївської фабрики ялинкових прикрас». Усе це створювало передноворічний антураж.

Потішила фольклорна сцена – стільки автентики на квадратний метр книжкового ярмарку ще не припадало. Доземний уклін ансамблям «Буття» та «Новопетрівчанка» разом із дитячою фольклорною школою «Правиця»!

Окремо слід сказати про ще один аспект діяльності виставки-ярмарку. Саме завдяки «книжковому Миколаєві» Всеукраїнський рейтинг «Книжка року» зміг пройти максимально вчасно – адже цілком логічно підбивати підсумки року у його кінці, а не навесні чи восени. Тому, прочитавши ВСІ (!) книжки, видані в Україні за 2010 рік, компетентне журі визначило фіналістів у семи номінаціях, а у кожній номінації по сім претендентів від жанру претендували на перемогу, а всього жанрів було по три на номінацію… Ця магія цифр майже не порушувалася, додаючи казковості дійству. Слід сказати, на церемонію вручення нагород людей прийшло чи не більше, ніж на весь ярмарок. Звичайно, «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко не міг не перемогти у номінації «Красне письменство» (підномінація «Сучасна українська проза / есеїстка / драматургія»). Компанію йому склали «Вирвані сторінки з автобіографії» Марії Матіос («Жанрова проза»), «Флорентійська чарівниця» Салмана Рушді («Сучасна зарубіжна проза / есеїстка / драматургія») та «Берестечко» Ліни Костенко («Сучасна поезія / афористика»). Найкращим «Дитячим святом» стали «Чудове чудовисько в країні жаховиськ» Сашка Дерманського та «Джури і підводний човен» Володимира Рутківського. Проте це все не дивно – а ось поява у підномінації «Українська та зарубіжна художня класика» (номінація «Хрестоматія») книги «Розстріляне Відродження. Золоті рядки української репресованої драматургії; Золоті рядки української репресованої поезії», виданої у Донецьку – оце так сюрприз! І скажіть після цього, що сюрпризи приємними не бувають! Одна ластівки весни не робить, але все одно радісно! (Хоча перемогла у цій підномінації «Повна академічна збірка текстів»  Григорія Сковороди, що теж тішить.)

Данило Яневський: Більше б таких ярмарків! А що людей малувато – то це прекрасно! Адже сказано: «Багато званих, мало обраних»! Багато – це аудиторія серіалу «Кадети», книжка ж – зовсім інше… Так само «Друг читача» не є «Бульваром Дмітрія Гордона», і навпаки – це ні про кого погано не говорить!

Іван Андрусяк: У мене враження про ярмарок прекрасні! Тому що у мене у видавництві «Ярославів вал» спеціально під цей ярмарок вийшла книжка, яка називається «Неможливості мови». Начебто вже купу книжок повидавав, а за цю чомусь так хвилювався! Вона така світла, прозора – аж підозріло для мене. А ще у мене у «Гранях-Т» вийшло друге видання – бо перший наклад уже продано – повісті «Стефа і чакалка». Спеціально для цього видання я написав ще один розділ – «Як не спалити школу». Там же вийшла друга повість про Стефу і чакалку, так що мене переповнюють усілякі кобилячі почуття і неможливості мови!

Я сьогодні зранку, в останній день ярмарку, приїхав із Чорт(перепрошую!)кова, де зустрічався з читачами – як маленькими, так і дорослими, тому приїхав з одного балу на інший, в результаті нічого не купив, але мені надарували купу гарних книжок.

Сергій Пантюк: Моє видавництво – це проект підтримковий, якоюсь мірою навіть благодійний: знаходжу гроші, нових цікавих авторів, і якось воно виходить у рівень нуля… Я задоволений самою наявністю цього ярмарку, хоча на тому, що був місяць тому, день приносив 700 грн, а зараз 200… Не знаю, від чого це залежить – може, справа в тому, що було анонсовано, що ярмарок буде дитячий. Тому люди приходять із діточками – у мене всі дитячі книжечки продалися. А інші залишилися…

Лада Лузіна: Добре, що є цей ярмарок! Хоча якщо відверто, я не вважаю, що це ідеальне місце проведення книжкового ярмарку. Що він доступніший, що ближче він до природного маршруту пересування киян у вихідні, то краще. У цьому плані мені більше подобається Український дім. Якщо люди не йдуть назустріч книжці, книжка має йти назустріч людям!

Марія Матіос: Не можу сказати, що чим більше книжкових ярмарків, тим краще, бо не робила спеціальних моніторингів. Найприємніше, що люди у Києві почали купувати книжки (у Львові це звична картина). Одне із моїх найцікавіших спостережень як письменника – те, що найбільше покупців української книги серед російськомовних читачів. Я в цьому пересвідчилася з проектом, який ми презентуємо з «Пірамідою» – «Солодка Даруся» українською та російською мовами. Нещодавно їздили до Харкова і Запоріжжя – я не відчула ніякої різниці у сприйнятті моїх книжок між цієї публікою та львівською. От нехай поб’є мене кицька лапкою! Вони розмовляють російською, кажуть: «Ми читаємо українською – робіть те, що робите дотепер!» Бо хто читає книжки? Люди в принципі освічені, розумні, ті, хто має потребу щось знати – про себе чи про інших, про Україну… Бо хоча я й кажу, що мене цікавить сама людина, але у моїх книжках усе одно багато історії. Ще фактор мови. Вони кажуть: дуже смачна мова – через цю смакоту хочеться вивчати українську мову. Це мені як авторові приємно!

Надія Діброва