Стефка vs Чакалка, або Казка для всієї сім’ї

Іван Андрусяк. Стефа і її Чакалка. Дівчача повістина. – К.: Грані-Т, 2007. – 56 с., іл.

Іван Андрусяк. Кабан дикий – хвіст великий… Друга історія Стефи і її Чакалки. – К.: Грані-Т, 2010. – 72 с., іл.

Уявіть собі картину: мама, тато і малеча сидять на диванчику, читають уголос книжку, сміються, обговорюють цікаві епізоди… Щаслива сімейка, чи не так? І не треба казати, що це занадто ідеально, що так не буває. Буває – ще й як! Ось тільки треба зібратися якось разом, створити відповідну атмосферу та вибрати гідну книжку – таку, щоб і малюкам сподобалася, і батьків не залишила байдужими.

Повісті Івана Андрусяка про дівчинку Стефу та Чакалку – таку собі міфічну істоту жіночої статі, яка полюбляє навідуватися до неслухняних діток (за словами автора, «чакалкою» прийнято лякати малюків на Слобожанщині), – представляють категорію саме тих книжок, які пречудово підходять для сімейного читання. Тут і персонажі яскраві та колоритні, і сюжет неймовірно цікавий, і смішних моментів сила-силенна. А головне – поєднано дорослий і дитячий світи: ми споглядаємо навколишнє життя, усі сімейні радощі та проблеми очима маляти – досить-таки метикуватої, навіть неординарної дівчинки. Отож, повісті Івана Андрусяка і дитина сприйме із захопленням, і батьки неодмінно вподобають – принаймні точно насміються вдосталь (можливо, навіть із самих себе).

Перша книга – «Стефа і її Чакалка» – знайомить читачів із головною героїнею – веселою та кмітливою дівчинкою Стефкою, яка ходить до старшої групи дитсадка і нічого не боїться – окрім висоти, стоматолога (бо саме цього боїться її тато, а Стефка, між іншим, – велика «татійка») і, звісно ж, Чакалки: «Бо Чакалка – страшна. Яка – Стефа не знає. Вона ніколи не бачила Чакалку». Так собі думає Стефка, проте одного разу це незнання дівчинки розвіюється – і вона, через власні вибрики, опиняється у Чакалчиному мішку – разом з іншими дітками-непослухами. Малюки потрапляють у школу Чакалки – виявляється, їхня викрадачка є кандидатом педагогічних наук і хоче навчати малих «чакалченят» та «бабаїв». Звідти вони пробують утекти, потрапляють у цікаві та незвичайні пригоди, пустують та розбишакують, а також діляться різними життєвими історіями. Зрештою, усе стає на свої місця: завдяки доброті та чуйності Стефки Чакалка вирішує змінитися, згортає свою «чакалкову» діяльність та повертає дітей додому.

У другій книзі Чакалка постає перед нами в новому образі – знайомство зі Стефкою перевернуло її світогляд, тож тепер вона – вчителька природознавства Марія Іванівна, яка дуже любить діток і розповідає їм багацько цікавого про світ природи. Однак цим перетворенням не надто втішене колишнє товариство Чакалки – Великий Бабай, Бабаїха, Чахлик Невмирущий, Просто Відьма та інша нечисть. Прагнучи помститися Чакалці за її відступництво, Великий Бабай доручає одному з них – Жерикізякові – захопити новоспечену «природничку» разом із дітками, коли вона поведе їх у ліс на прогулянку. Та ні Великий Бабай, ні Жерикізяк навіть не здогадуються, що їм доведеться мати справу зі Стефкою – яка хоч і маленька, проте вміє знайти вихід із будь-якої ситуації. «Проблеми вирішуються з усмішкою, а з плачем лише нагромаджуються», – так навчав Стефу тато – і вона добре запам’ятала ці слова.

Власне, образ тата в обох книгах, либонь, наймудріший і найкумедніший: із розповідей Стефки стає зрозумілим, що саме тато їй здебільшого пояснює усілякі життєві перипетії та «дорослі» поняття і що саме він передусім впливає на її світогляд (не забуваймо, що Стефа – перш за все «татійка», а тоді вже – «мамійка», «сестрійка» та «бабусійка»). Тож не дивно, як дівчинка пишається тим, що тільки у неї та в тата є «авторитети» (тобто животики), як вона уявляє собі тата в образі голодної пантери, коли той повертається з роботи, і терпляче чекає, щоб він повечеряв, як вона раз за разом повторює його жарти та життєві мудрощі. Очевидно, саме гумор Стефчиного татуся – прототипом якого є, мабуть, сам Іван Андрусяк, – робить книгу такою світлою і веселою. Зрештою, вже на початку першої книги зрозуміло, що перед нами – повість про хорошу, дружню та кумедну сім’ю: «Стефа – сміхотунчик. Точнісінько як тато. І мама, і сестричка, і навіть бабуся теж сміхотунчики».

Окрім гумору, книги Івана Андрусяка містять безліч пізнавальних моментів, вельми корисних для формування світогляду юних читачів. Приміром, із уроків Чакалки малюк може дізнатися, на що орієнтуватися в лісі, коли немає компасу, що є «дошкою оголошень» у диких кабанів, чим харчуються зайці та ще багато всього цікавого. До того ж розмови між дітками-персонажами повістей та роздуми самої Стефки подекуди звертають в інше русло – і всі смішки на мить опиняються позаду, а читач зустрічається поглядом із дитячими мудрощами про життєво важливі речі: про людські стосунки, про любов до природи й до життя і навіть про Бога. Бо такий уже він – світ Стефки і світ кожного з нас – водночас і смішний, і серйозний, і небезпечний, і прекрасний…

Дехто закидає, що, мовляв, сучасна українська дитяча література дуже бідна, що письменники намагаються, проте не можуть запропонувати діткам гідних книг для читання на дозвіллі. Проте, як правило, такі «розумники» просто лінуються роззирнутися навкруги – й побачити ті дивовижні твори для дітей, які ми маємо. Так, книги Івана Андрусяка про Стефку можуть по праву зайняти місце на книжковій поличці поряд зі славетною «Країною сонячних зайчиків» Всеволода Нестайка. Але головне при цьому – не забувати час від часу знімати ці книги з полички й читати їх разом з дітьми.

Жанна Капшук

Придбати книгу Іван Андрусяк  «Стефа і її Чакалка» в інтернет-магазині ВсіКниги.