Витіснений біль, або Не смій мене забувати!

Вікторія Гранецька. Мантра-омана. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2011. – 240 с.

Чому зовні благополучна молода жінка стрибає з даху багатоповерхівки? Чого бракує стервозній білявці Єві, яка має увесь потрібний набір зовні успішного життя – квартиру, машину, брендові лахи, грошовитого коханця, з якого полюбляє «пити кров»? До того ж Єва (скорочення від Євпраксія) не має суїцидальних нахилів. Вона до останнього хапається за життя – приймає крижаний душ, п’є літрами каву, тиняється нічними забігайлівками… Одним словом, робить усе, щоб НЕ ЗАСНУТИ.

Адже у снах до неї приходить Ловець Снів. І це він вмовляє її стрибнути з даху, штовхає до краю прірви. Це він вимовляє слова, через які Єва зрештою стрибає… «Вона не втрималася, вона не вижила, вона… не померла!» – багатообіцяюче інтригує анотація до книги. І це справді так. Бо Єва не вижила й не померла, якщо розуміти смерть як кінець усього – насамперед кінець існування людської душі.

Що ховається за лаштунками минулого героїні? Звідки узявся її дивний хист – робити себе якомога нещаснішою?..

«Певно, в кожного з нас є отакі власні острівці-дахи, де нас терпляче очікує законсервоване у гіркій настоянці часу почуття провини. І кожен з нас приречений вибиратися на свої дахи знову і знову, байдуже, хоче він того чи ні».

Про любов і ненависть, примарну провину і цілком реальну спокуту, про жорстокість і зраду, про світ, у якому гроші давно замінили моральність і сумління – це якщо коротко про блискучий дебютний роман Вікторії Гранецької «Мантра-омана».

Текст затягує з перших сторінок, а прочитавши півсотні, відірватися просто неможливо. Динамічний захопливий сюжет, створений на основі переплетення реальності, спогадів, снів та стану на межі – десь між життям та смертю.

Чого тільки не трапилося з «маленькою» дівчинкою, у темно-русявому волоссі якої вигравало сонячне проміння, доки вона не стала «стерильною» білявкою на вигляд старшою за свій вік… І хто долучився до всього – жорстоких обставин, зради, втрати найдорожчого та найціннішого?.. Адже ні гроші, ні дорогі ресторани, ні численні сексуальні партнери не можуть повернути «стерильному» білявому волоссю сонячних променів, так само як не можуть заповнити нищівну душевну порожнечу молодої Єви…

«Якщо ти стрибнеш, то і я стрибну…» – і вона стрибнула «у глибоку, аж чорно-колодязну темряву, густо позасвідчувану неоновим плетивом вечірніх вогнів».

Суміш реальності й містики, де одноокий кіт розмовляє, картина убиває своїх господарів, а давно померлий коханий нагадує про себе за допомогою Ловця Снів. Де біль і любов оживають, а давно спалена весільна сукня від Oskar De Renta «шовковою хвилею скочується довкола твоїх ніг і завмирає, ледь торкнувшись краєм підлоги».

Роман про вистраждану душу, яка несвідомо накликає спокуту за свою уявну провину, – книга молодої письменниці Вікторії Гранецької, лауреата літературної премії «Коронація слова – 2011». З огляду на кількість рецензій та коментарів на сайтах, твір уже неабияк помічений читачами. І якщо зважити на те, що це – тільки перша книга письменниці, останнім нічого не лишається, як, затаївши подих, чекати наступної.

Людмила Сайко

Придбати цю книгу в інтернет-книгарні «ВСІ КНИГИ».

  • Ksena

    Не зрозуміло, це що – замовна рецензія? Адже книжка – поганенька, щоб не сказати більше, а тут – такі дифирамби?

    • Anna

      Якщо не сподобалось вам, то це не означає, що не сподобалось іншим. Пам’ятаєте, про смаки не сперечаються)

      • Lidia Pero

        Сьогодні дуже модно містикувати, шкребти нерви і будити уяву так, що надовго втрачаєш спокій і мучишся питанням: що їй бракувало в житті? Що спонукало до написання такого твору? Адже вона молода людина! Сама пишу і завжди думаю про те, що книга має кликати до боротьби за життя, за любов, за останню надію, а не спонукати “стрибати з даху”… Мене вона прикро вразила і я, вибачте, подумала, тут живе хвора фантазія. 

  • Alisa18

    Ksena, напишіть свою рецензію. І аргументовано доведіть в чому книжка “поганенька”. Бо , здається, для вас вона така, тому що це гран-прі “Коронації  слова”.:)))Книга цілком достойна. Читається легко, навіть гумор є. Особисто я, читаючи, отримала насолоду. То ж  й іншим рекомендую.

    • Ivan

      Гранецька на всіх можливих інтернет-ресурсах, під різними ніками , дуже бурхливо реагує на критику , що прозвучала в рецензії Яни Дубинянської “Введення в оману” та статті Євгенії Кононенко в “Українській культурі ” . І тим самим нагадує свою героїню, за психотипом,  дуже конфліктну особу . Реакція  на критику відразу виявляє всі потаємні комплекси дівчини з села,Вікторії Гранецької,  яка в глибині душі хоче бути стервом. Голубонько моя, стерво- це вищий пілотаж , і вашій героїні, а тим більше вам, до цього ще ой як далеко. А до розумної , грамотної критики фахівців варто прислухатися і не ганьбитися такими недолугими коментарями.. Може, ще щось і напишете колись, варте уваги..

    • Sasha

      Ви мазохістка , Alisa18? Чи теж з Козятинщини? Козятинщина рулить!

  • BOGDANA

    попсовий твір Гранецької (чи повертає КСД гроші, якщо книга – фігня? За йогурти ж повертають), Рецензія однобічна, скупа, поверхнева, ні а чьом. Моя думка, нікому не нав”язую.

  • Stefania

    Стаття -явна “заказуха” і з`явилася після публікації рецензії  Яни Дубинянської на ЛітАкценті “Введення в оману”   http://litakcent.com/2012/01/20/vvedennja-v-omanu/  та статті Євгенії Кононенко в “Українській культурі”, яка спочатку називалась “Дівчина без трусів або порнохорор по-українськи”http://knyhobachennia.com/index.php?article=664

  • Julia

    Бачу, не всі розуміють, що є люди, яким СПРАВДІ подобається книга Гранецькою. Це не говорить про них, ані погано, ані добре. Це самоцінно, без оцінок і образ. Є тисячі людей, яким не вгодила Агата Кристі, але є й інша тисячі, які її любитимуть. 

    • Sasha

      не порівнюйте цю нікчемну писанину з Агатою Крісті

    • oleg

      Євгенія Кононенко коментує:
      24.01.2012 о 15:50

      Рецензії – то таке саме самовираження, як і художні тексти. Яна написала дуже влучну рецензію. Мені здається, ніхто з учасників дискусії Мантри-Омани не читав. Я також читала. Текст настільки завів сворєю невідповідністю ніяким критеріям, що, попри велличезну завантаженість, відклала все й написала рецензію для “Української культури”, назвала “Дівчина без трусів”, редакція змінила назву. Безпорадні екскурси до образів світової культури, безпорадні алюзії з психології, навіть матюки, і ті безпорадні. З Гранецькою трохи знайома, вона мені видалась симпатичною дівчиною, Дуже хочеться знайти формат пояснити молодій письменниці, що вона… не Стівен Кінг, як розповідає про себе в інтерв”ю. Так, в Гранецької на руках козирний туз: Гран Прі. Але ж Гран Прі дають люди, а не Господь Бог.