Фізика для гуманітаріїв, або Світ через 100 років

*Мічіо Кайку. Фізика майбутнього / пер. англ. Анжела Кам’янець. – Л. : Літопис, 2013. – 432 с.

«Фізика майбутнього» Мічіо Кайку має статус світового бестселеру та книги Форуму видавців у Львові 2013 року. Та це й не дивно, адже основним козирем автора – Мічіо Кайку є вміння говорити просто про складні речі, зокрема точні науки.

 

Основна тема книги – розповідь про світ через 100 років та опис реальних технологій, винаходів сьогодення. Основою для книги стали інтерв’ю із близько 300-ми провідними науковцями світу. Книга поділена на розділи: майбутнє комп’ютера, штучного інтелекту, медицини, нанотехнологій, енергії, космічних подорожей, багатства та людства у цілому. До кожного розділу є «список літератури», тож якщо розповідь письменника здаватиметься Вам надто «магічною» – можна перечитати «першоджерела» та переконатися у правдивості чи неправдивості сказаного.

 

Автор розпочинає із пояснення принципів, якими він керувався, роблячи «прогноз» на 100 років уперед. Серед них – збірка інформації про найважливіші та останні розробки перерахованих галузей, «живі» розмови із самими науковцями, перебування автора в лабораторіях, наукових центрах, випробовування на собі новітніх технологій. Тобто, якщо у розділі по майбутнє комп’ютера йдеться про можливість читання думок інших людей, то одразу наводиться підтвердження цієї тези якимось експериментом, винаходом тощо. І так протягом усієї книги – усі інновації підтверджені конкретними фактами, – а не просто вигадані.

 

У цілому світ майбутнього нагадує величезну машину, якою користується людина залежно від своїх інтересів. Людина також налаштовує машину і світ під себе. Людина стає володарем світу. Зникають звичні для нас – комп’ютери, планшети, телефони. Усе це зменшується до розміру лінзи для ока. Останньої досить, щоб мати всі функції трьох перерахованих гаджетів. Комп’ютер існує в повсякденному житті у вигляді робота, наділеного штучним інтелектом. Ви прокидаєтеся і даєте йому команду – зроби сніданок, перевір мою пошту, знайди мені подругу для романтичного побачення тощо. І він виконує завдання згідно ваших інтересів, які збережені у його пам’яті. Замість витрачати час на водіння автомобіля – ви їдете по gps-навігатору і під час поїздки виконуєте свої справи. Автомобіль, до речі, літаючий, але, мабуть, це не така вже приголомшлива новина із майбутнього. Також вам не доведеться вчити мови – у вас буде універсальний перекладач, ходити до лікаря – вранці вас скануватиме маленький прилад, який повідомить про стан вашого організму і за потреби викличе робота-лікаря. Подорожувати світом стане зручніше та легше. Державні кордони будуть досить умовними. Польоти у Космос стануть буденним явищем. Взагалі побачити світ можна буде, не виходячи із дому, завдяки віртуальній реальності.

 

Звісно все, що я зараз кажу, здається якимось іншим виміром. Проте багато із того, про що пише автор, уже існує в повсякденному житті, але згадані, наприклад, безпілотні автомобілі тільки вводяться в експлуатацію і не є доступними для всіх. Тобто інновації поглинають людство не одразу, а поступово і нерівномірно. І це правильно, адже до всього треба звикати потихеньку, щоб встигнути з ним розібратися, врешті усвідомити, що ж відбувається.

 

Я навела приклади із майбутнього комп’ютера, тому що ця річ є у більшості із нас. Комп’ютерна галузь наймасовіша в нашому випадку, тому розмірковувати над її майбутнім, вірити або не вірити автору, – легше, бо ми працюємо із комп’ютером щодня. Інші розділи книги є так само цікавими та обов’язковими для прочитання, тому переказувати їх немає сенсу – треба читати.

 

Також автор виділяє дві, на мій погляд, важливі деталі. Він говорить про принцип «печерної людини» та кінець дії закону Мура. Під принципом «печерної людини» мається на увазі те, що людина на відміну від технологій змінилася не так сильно. Ми залишаємося у якомусь сенсі тими самими людьми із печери, яким, щоб повірити у щось, треба побачити це на власні очі чи помацати. Тут йдеться про дискусії навколо того, що із появою комп’ютерів, віртуальної реальності людина стане відчуженою від світу, сидітиме вдома і подорожуватиме лише через комп’ютер – дивитиметься фото улюблених країн, ходитиме вулицями google street, спілкуватиметься лише через соцмережі тощо. І як наслідок – вулиці спорожніють. Але у цій крайнощі є інша крайність. Сучасній людині надано надто багато можливостей, щоб ними не скористатися. Подорожувати світом стає все дешевше. Товари із категорії «люкс» – сьогодні доступніші більшій кількості людей, ніж колись. І тому людина буде фотографуватися на фоні Ніагарського водоспаду, постити це в соцмережі, блоги, розповідати, що «це» і «ось це» я бачив, мацав, бо я можу собі це дозволити. І я хочу розповісти про це всьому світові. Тобто ми розриватимемося, та й вже розвиваємося між цими двома крайнощами, які врешті урівноважують Всесвіт, і тому вулиці не будуть пустими, а люди – повністю зануреними у машинний віртуальний світ.

 

Під законом Мура слід розуміти надто швидкий розвиток комп’ютерних технологій, який відбувається «стрибками», а не однаковими за протяжністю кроками. А також зменшення розмірів чіпів до розмірів атома, на яких міститься інформація (тут легше провести аналогію між носіями інформації – спочатку диск, потім флешка, потім дуже маленька флешка і т.д.). Тож коли наша флешка зменшиться до непомітного неозброєним оком розміру – закон Мура закінчиться. Але чи закінчиться із цим розвиток комп’ютера? Поки що немає відповіді на це запитання. Так само, що робитиме людство, коли закінчиться кремній – природна сировина, із якої власне виготовляють чіпи. Також не зрозуміло, чи зможуть вийти роботи зі штучним інтелектом на рівень свідомості людини. І що буде тоді. У принципі, така можливість є, але за такого розвитку сценарію маємо не надто хороші прогнози для людини.

 

Книжка завершується описом одного буденного дня людини (чоловіка) у 2100 році. У ньому зібрані усі описані технології. Чоловік із тілом 30-ти літнього має насправді близько 70-ти років. Його органи замінялися протягом життя, тому він прожив так довго. Він заводить стосунки із такою ж «довгожителькою». У них має народитися дитина. Вони обирають їй правильні гени, колір волосся, очей… І вирушають у подорож на небо ліфтом.

 

Особисто мені хотілося б спробувати пожити у такому світі, світі «через 100 років», але, мабуть, мої органи не встигнуть замінити, тож залишається читати книжку, і спостерігати за тим, як міняється світ.

Ольга Гончар

Придбати книгу Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» в інтернет-книгарні ВсіКниги.

 

  • Вікторія Блискавиця

    Єдиний недолік цієї книжки – вона “заточена” під патріархальний світогляд чоловіка 🙂 А в майбутньому робот шукатиме не “подругу”, а “друга” для романтичного побачення. Бо жінки набудуть провідної ролі. Та й чоловіки сильно змінять свої вподобання. Цікаво, що науковці не є настільки прозорливими. Видно, варто було не тільки точні науки опитувати, а й гуманітарні. І в першу чергу – філософів. І жінками серед науковців було б не гребувати.