Данута Валенса. Мрії і таємниці / пер. з пол. Л.В. Хворост; художн.-оформлювач Д.О. Самойленко. – Х.: Фоліо, 2013.– 460 с. – (Карта світу).
Мемуари екс-першої леді, дружини шостого президента Польщі Леха Валенси, Данути – «Мрії і таємниці» були опубліковані в Польщі 2011 року. Книга одразу ж стала бестселером, а відвертість спогадів викликала бурхливе обговорення у суспільстві. Український переклад «Мрій і таємниць» вийшов у видавництві «Фоліо» у 2013 році.
Від першої до останньої сторінки пані Валенса бере щирістю та власним індивідуальним поглядом на події, що відбувалися у її житті. Розпочинається оповідь із втечі Данути із рідного села. Жінка зізнається, що завжди бачила себе саме в місті, а не серед городу. Їй не пощастило закінчити університету, здобути вищої освіти, але, покладаючись на жіночу інтуїцію, роблячи висновки із уроків життя – можна обійтися і без неї. Життя є таким же університетом, як звичайний навчальний заклад, хіба що у ньому все дещо складніше і без випускного диплому. Власне, уся книга – це висновки, мудрості, роздуми, якими в один момент поділилася жінка після усього пережитого, а його було чимало.
Найперше, на що звертаєш увагу – це на чоловіка Валенсу, вірніше на його відсутність. Складається враження, що пані Данута сама виховувала вісьмох дітей, та тримала удари долі, адже він був то на революції, то під арештом, то на роботі (спочатку електриком – потім Президентом). Тим не менш, вона ніколи не скаржилася на долю, і приймала все, як є, зберігала спокій та трималася за дітей і життя.
Цікаво описано побут родини революціонера – постійна присутність у квартирі, а потім у будинку, великої кількості сторонніх людей, які приходили до Валенси на аудієнцію. Збори соратників «Солідарності», безкінечні обшуки, прослуховування. Паралельно йшло сімейне життя, народжувалися і виростали діти. Майже весь час родина Валенси жила під наглядом – спочатку комуністи не давали проходу (могли дозволити собі навіть спеціально звести будинок навпроти дому Валенси для прослуховування, ходити за Данутою в магазинах – і робити це відкрито), а потім у ролі президентської родини – охоронці. Проте й серед «наглядачів» були люди – одного разу Дануті терміново треба було відвезти дитину до лікарні, про ніякі таксі у той час й мови не було, тож, знаючи абсолютно все про стан кожного із родини Валенси, – вони допомогли Дануті.
Підняла пані Данута й питання дружби серед політиків, соратників, однопартійців. Траплялося всяке, але в цілому відчувається, що дружба у цих колах прямо залежить від посади та політичної ситуації в країні – тут у тебе є друзі, бо ти лідер, а тут ти все сам, бо «політика партії» змінилася.
Із особливим захватом описує авторка свої зустрічі з Святійшим отцем Папою Римським Іваном Павлом ІІ, якого називає найважливішою людиною особою в своєму житті. Данута спілкувалася із багатьма видатними особами – Барбарою та Джорджем Буш, Королевою Єлизаветою II та іншими, враження від цих зустрічей знайшли місце в оповіді.
Однією із найважливіших подій в її житті було отримання Нобелівської премії миру у 1983 році замість чоловіка, адже Валенсу могли не впустити назад до країни. У пані Данути не було армії професійних стилістів та перукарів, асистентів, які могли б «правильно» підготувати її до такої важливої події. Усе доводилося робити власноруч, водночас вона й не знала, як має бути правильно. Не зважаючи на це, у неї виходило робити все і робити це добре.
Сьогодні у кожної дружини Президента є свій офіс, стилісти, помічники, благодійний фонд. У тогочасній Польщі такі стандарти не були прийнятними, Данута їх впровадила першою. Будучи новаторкою в екстремальних умовах, звісно, ти робиш помилки, над якими і досі можна сперечатися – правильно – не правильно вчинила. Будучи першопрохідцем, ти завжди приносиш в жертву себе. У випадку родини Валенси – жертва не була марною.
Крім того, авторка описує зміну відношення близького оточення до неї самої, родини у залежності від «президентського» чи не «президентського» статусів. У житті Данути було багато хороших людей, проте були й такі, які бажали зла їй, її сестрі, її дітям, просто через те, що її чоловік Президент. Самі ж діти розповідають, прізвище Валенса тільки нещодавно перестало завдавати їм клопоту. Тут же одразу задаєшся питанням, чи змогли б ми адекватно прийняти дітей еліти у звичайних умовах, наприклад, простій школі, адже саме в такій звичайній школі вчилися діти Валенси, і було їм часами дуже не легко.
Яскраво описані переживання Данути Валенси під час революції в Польщі в 80-тих роках. Тоді не було Інтернету, смартфонів, ніхто не «стрімив» із місця події, водночас ніхто не знав, що відбувається і де. Проте, значно більше людей виходило на вулиці. Психіка під час спостереження за перебігом подій трималася краще. Водночас, влада не вела себе наскільки жорстоко, і не застосовувала наднасильницькі методи. Безперечно, читаючи про революцію на корабельні, ти не можеш не проводити паралелі з теперішніми подіями в Україні.
У цілому, мені завжди був цікавий жіночий погляд на революцію, або що відчували жінки політичних лідерів, чоловіків, котрі змінили світ, під час перебування коханих в тилу революцій. Розповідь Данути Валенси задовольнила мене сповна. Головний висновок, який я зробила: життя мінливе, зараз ти дружина Президента, чи маєш значну посаді в суспільстві, але це не може тривати вічно, людиною ж ти залишаєшся на все життя, і маєш не залежно від ситуації залишатися нею і надалі, і це треба робити – спокійно,тщиро і з гідністю.
Ольга Гончар
Придбати книгу Данути Валенси «Мрії і таємниці» в інтернет-магазині ВсіКниги.