10 слів про Вітчизну і не тільки

Олексій Чупа. 10 слів про Вітчизну і стільки ж про любов. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 240 с.

 

Як бути, коли в чужій країні у тебе вкрали усі гроші, не покладені на банківський рахунок, як це прийнято робити в сучасному світі, а за традицією наших прадідів напханих у торбу? При цьому ти вже залишив пункт А, тобто Україну, але не доїхав до пункту Б, тобто Чехії. Цією ситуацією розпочинається новий роман письменника із Донеччини Олексія Чупи.

 

 

Через польських гопників українець Роман залишився у Варшаві, до того ж із сліпою дівчиною – Оленкою. Відразу на сцені з’являється Аґнєшка – приваблива полька, яка, на перший погляд, пропонує найліпший вихід із ситуації… Здається, розвиток подій спрогнозувати нескладно.

 

Спочатку у вічі кидаються стосунки між чоловіком і жінкою, проте не менш важливого, а, можливо, й головного звучання у творі набувають стосунки між головним героєм і його батьківщиною. Роман з Оленкою, як багато українців вирішили залишити Україну, в якій, здається, померла остання надія на нормальне життя.

 

«Проблем просто море. Не море навіть, а океан. І може, з часом вдалося б розв’язати всі ці проблеми, тільки ось коли тягнешся рукою до кінчика якоїсь нитки в клубку, тебе щоразу луплять чимось, схожим на міліцейський кийок. Руки від цього болять неймовірно, а з часом і бажання лізти в чомусь розбиратися зникає. Це як умовні рефлекси…[…] Тільки щури це розуміють із другої-третьої спроби й потім починають шукати нових шляхів, навчені гірким досвідом, а українці нічого не вчаться, тому керувати ними, певно, навіть легше».

 

Стосунки із Україною у головного героя складаються важко. Лише пройшовши випробування розлукою, він зрозумів, що шлях втечі – не його шлях.

 

Стосунки із жінками для Романа – не менш терниста стежка. І якщо не аналізувати «10 слів про Вітчизну» комплексно, тобто з точки зору впливу на особистість зовнішніх і внутрішніх чинників – суспільно-політичних, внутрішньо-сімейних, глибоко психологічних, духовних, – лінію кохання у творі можна розглянути з двох позицій.

 

1. Звільнення від залежності. З одного боку герой звільняється від ілюзії щодо можливості повноцінного існування без батьківщини, а з іншого – від задушливих стосунків зі сліпою дівчиною, біля якої його тримає не стільки кохання, скільки ілюзія власного обов’язку через її каліцтво.

 

Хоча, що таке обов’язок? Нашим батькам, вихованим в кращих традиціях радянської ідеології, є цілком зрозумілим поняття совісті і поняття обов’язку – перед країною, сім’єю – дружиною/чоловіком, батьками, дітьми, суспільством… Однак час давно змінився – сьогодні значно менше людей, які спроможні роками бути нещасними через примарне уявлення обов’язку. Тримає лише те, що йде від серця – цей очевидний висновок можна зробити, дочитавши твір.

 

2. Можна також проаналізувати твір і з іншого боку – з позицій совісті, глибоко духовного переконання. Це лежить у значно глибшій площині, аніж будь-яке нав’язане вихованням поняття обов’язку. Це – те, що йде від серця. Отож, якщо, проаналізувати твір з цих позицій, його можна цілком потрактувати, як історію зради. Цій зраді головний герой спочатку опирається, але автор поступово показує, що жінка (в даному випадку Аґнєшка) й чорта обдурить. І йдеться не про фізичну зраду – її як такої не було. Ця зрада – значно гірша, адже Роман поступово зраджує сліпу дівчину в своєму серці…

 

Два слова про жінок

1. Олена. Окремої уваги заслуговує її нелогічна поведінка, адже «…вона переконалась, що тут не обходиться без незримої присутності іншої жінки, пристрасної, екстатичної й наелектризованої…».

 

Люди, позбавлені одного з відчуттів, мають загострені інші відчуття, зокрема інтуїцію. Тому нелогічна поведінка Оленки у творі жодним чином не вмотивована. З одного боку, втратити Романа для неї – кінець життя, повне нищення її світу, з другого – вона розуміє, що між ними вже стоїть інша жінка, а з третього… робить усе, щоб залишитися у Празі. Хоча, звісно, мало б бути якраз навпаки.

 

2. Аґнєшка. Важко спрогнозувати подальші стосунки головного героя з розбещеною інтелектуалкою, яка найбільше любить іриски і свого кота. Проте, якщо іриски – то в кожній шпарині помешкання, а якщо кіт – то він персона номер два в серці польки після неї самої. Знаково, що в обмін на Романа письменниця зрештою готова навіть кота віддати, не лише квартиру…

 

Що чіпляє саму Аґнєшку? Безумовна відданість Романа сліпій дівчині. А ще – він випадково пригощає польку ірисками. Однак не варто забувати, що Аґнєшка переросла середньостатистичні стосунки між чоловіком і жінкою. Свобода і власна ідентичність й надалі домінуватимуть в її списку, як тільки перша пристрасть притамується. До того ж вона так само, як і Роман, має стосунки із батьківщиною, щоправда, своєю.

 

Що чекає на Романа в разі невдачі? Імовірно, нове звільнення чи нова зрада. Принаймні стосунки з батьківщиною він вирішив…

 

Що імпонує? Твір сильний, в ньому немає нічого зайвого – описів, деталей, слів. Читається легко і, що не менш важливо, змушує замислитися.

 

Людмила Сайко

 

Придбати книгу Олексія Чупи «10 слів про Вітчизну…» в інтернет-магазині ВсіКниги.