Спіраль української історії знов актуалізувала тематику нашого повстанського руху в ХХ столітті. А ось і чергова відповідна книжка: «Повстанці Одещини і Придністров’я» Сергія Богана від видавництва «Зелений Пес» (серія «Нетабачна історія»).
Антибільшовицький повстанський рух 1920-х років, що більш-менш координувався з владою УНР, котра натоді вже була в еміграції, є сьогодні явищем відомим, проте не дослідженим ретельно. На слуху – окремі фрагменти надзвичайно масштабного явища. Всі, скажімо, знають про Холодний яр, в кожному регіоні є свої відносно популярні постаті та повстанські групи, але багато чого абсолютно залишається в тіні. Наприклад, спротив «визволителям людства» в такому складному краї, як частина Одещини та Придністров’я. Попри деякі стереотипи сьогодення, там далеко не всі дуже зраділи перемозі червоних, не кажучи вже про їхню політику після усталення влади. Саме про це розповідає книжка Сергія Богана.
Спочатку автор аналізує передумови появи повстанців на південному заході країни та їхню структуру, характеризує лідерів руху. Другий розділ присвячений 1920 року, коли, умовно кажучи, ще не все було втрачено, повстанці діяли в якій-не-якій координації з регулярним уенерівським військом (на жаль, також яким-не-яким) і польською армією. А в третьому розділі Боган описує завершальний період повстанської епопеї – боротьбу в суто підпільних умовах, під час Зимових походів. На цей період припадає й згасання опору. Як під ударами каральних загонів, так і під впливом тимчасових змін у політиці більшовиків.
Очевидні й передбачувані, проте зовсім не зайві уроки з історії південно-західного повстанства виводить Сергій Боган. Головними проблемами руху були: розпорошеність, нескоординованість, ідеологічна нестійкість як бійців, так і їхніх керівників, а також дуже наївне ставлення до ворогів. Українці – зокрема, мешканці описаного в книжці регіону – легковажно сприймали більшовиків: легко переходили на їхній бік, не хотіли вірити в масштаби їхніх «реформаторських» задумів, натомість, охоче вірили у щирість їхніх поступок і після згортання політики «військового комунізму» радо заспокоїлися, полишили «бандитизм» і спокійно зосередилися на власних господарських питаннях. Наслідки не забарилися вже невдовзі – в наступному десятилітті, а відгомін маємо щастя спостерігати й нині.
Книжка Богана містить багато фактів і документів, тішить, що дослідник цікавиться деталями, пропонує читачеві непогану бібліографію. З іншого боку, невипадково на першій сторінці є завбачливий підзаголовок: «Історичний нарис». Беручи до рук «Повстанців Одещини і Придністров’я», треба бути готовими, що перед нами – дуже індивідуалізований твір. Хай як Сергій Боган уважно ставиться до фактів і працює над їх пошуком, він повсякчас вдається до особистих оцінок, гострих і недипломатичних, зрештою, неполіткоректних, проводить паралелі вже з нашою історичною епохою (також далеко не компромісні). Не дивно, що людину з такою внутрішньою переконаністю та зовнішньою риторичною жорсткістю за часів Януковича звільнили з одного з вищих навчальних закладів Одеси. Ще одна риска до портрету автора: на початку дев’яностих він брав участь у війні в Придністров’ї.
Згадана суб’єктивна «начинка» книжки, безумовно, буде сприйнята неоднозначно. Багато тез і порівнянь викликають сумніви, дещо виглядає взагалі неприйнятним, але загалом цей підхід стимулює кожного читача до власних родумів над подіями нашої історії. А таке привернення уваги до них – хай і не в академічний спосіб – багато важить сьогодні, на черговому драматичному повороті.
Олег Коцарев
Придбати книгу Сергія Богана «Повстанці Одещини і Придністров’я».