Сага про львівське кохання

*Наталія Гурницька. Мелодія кави у тональності кардамону. Історія забороненого кохання. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 400 с. 

Якщо ви забажаєте насолодитися історією кохання, яке оповите атмосферою старовини, то «Мелодія кави у тональності кардамону» саме для вас. Недарма письменниця Наталія Гурницька помістила головних героїв роману у Львів 19 сторіччя. Австро-Угорська імперія, революція 1848 року, топоніміка львівських вулиць, деякі подробиці з життя корсетів та фіакрів… Все це начебто мало перенести читача, охочого до вражень та пристрастей, саме в ті часи, коли до жіночої честі ще не ставилися занадто пустотливо, а дні мешканців Львову складалися з неквапливих відвідувань кав’ярень.

 

На жаль, авторці не вдалося вдало вмонтувати головну героїню, чарівну сироту Анну, в цю привабливу картинку. Анна повністю існує в камері своєї любові. Ніякі історичні події не зачіпають ані душі, ані серця головної героїні. Навіть, коли вона виходить з дому і проходить повз барикади, всі її думки зайняті коханням до заможного шляхтича Адама. З одного боку, цьому є пояснення: роман «Мелодія кави в тональності кардамону» оповідає про кохання, а не про революцію. З іншого боку, є й більш вдалі прецеденти: у «Віднесених вітром» Маргарет Мітчелл і любовну лінію розвинула, і тему громадянської війни розкрила. Але це не випадок Гурницької. Тож що може привабити у «Мелодії кави»? Доволі тривіальний, але розповсюджений сюжет, який розчулить чимало жінок.

 

В 1843 році дочка греко-католицького священика Анна, втративши батьків, переїжджає до своїх родичів. Звісно, в тих і своїх клопотів вистачає, і  Анна залишається наодинці зі своїми дівочими мріями. «Уже носила у собі таємницю жіночності, але ще не знала, що з нею робити» – в такому непевно-мрійливому стані перебуває Анна. Майбутнє обіцяє їй звичайну перспективу: якнайшвидше вийти заміж (що доволі важко зробити без посагу), народити дітей і далі спокійно плисти по річці часу.

 

Втіленню цього плану завадило кохання до таємничого чоловіка, якого вона раптово побачила у сусідів. Подальші події розвивалися стрімко. Анна та шляхтич Адам починають зустрічатися. Вона віртуозно приховує свої стосунки з шляхтичем і недарма: він одружений, має дітей. Щодо наміру отримати розлучення і оженитися на Анні, так Адам ніяким чином не демонструє цього бажання. Тож юна та красива Анна залишається заручницею ситуації, в яку потрапила самотужки: кохання до Адама і павутиння суспільних умовностей, що накладають вето на будь-які прояви вільнодумства.

 

«Я не можу відпустити панну твого віку саму», – цю фразу Анна чує ледве не кожного дня від своїх родичів. Вона розривається між коханням до жонатого і обов’язком перед рідними. Анна має вийти заміж, щоб не бути тягарем для інших, але ж за свого коханого вийти заміж вона не може. Замкнуте коло. Таке напружене балансування між репутацією порядної дівчини і ледве не повії, утриманки пана Адама займає більшу частину роману.

 

На чому ж заспокоїться серце Анни, ви дізнаєтесь, якщо у вас вистачить витримки, щоб пробратися через описи жіночих випробувань. У такому контексті приємною заспокійливою нотою звучать ці слова з роману: «Згодом зрозуміла, що ілюзію реального життя створює сонячне проміння, яке щогодини освітлює будинки по-іншому, проте не розчаровувалася, бо нікуди не зникала та особлива краса і загадковість будинків Львова».

Катерина Холод

 

Придбати цю книгу.