А що як у нашому безмежному всесвіті є безліч світів? А що як ними правлять багато богів, як от Сварог, Перун, Чорнобог, Велес? Майстриня українського фентезі Дара Корній у своєму новому романі «Зворотний бік світів» переконливо оповідає, що таке можливо.
Якось сімнадцятирічна Мальва Задорожна дізналась, що вона не така як всі. Дівчина належить до безсмертних, а її батько — сам Стрибог, син Морока, володаря світу Відтіні. Мальва закохана в Остапа — юнака, який також належить до безсмертних, бо є сином Шепоту, володаря світу Сірих.
Світи на межі зникнення та загибелі. Мальва втікає зі світу свого батька, аби знайти порятунок, а Остап має пройти чоловічий вишкіл у свого діда Мирослада, не знаючи, що його рідний батько Шепіт і його Сірі побратими замислили знищити усі світи. Світ Сірих не має імен, не визнаються там діти, немає родичів. Сірі прагнуть досконалості. Вони серйозно займаються вдосконаленням генної інженерії; не сприймають стосунків матері й дитини; ліквідовують дітей з відхиленнями та вадами ще змалку, наводячи приклад гнилого яблука, яке викидається. Якщо розібратися, та досконалість умовна. Вона веде до зникнення балансу у всесвіті, не має в собі ніякого змісту та не несе світла.
Від самого початку роману потрапляємо до фентезійного всесвіту, де все має вищий сенс. Тут Перун в минулому житті дівчини Птахи був її коханим, а в цьому виявляється її батьком. З остраху Перун приховує правду про свою доньку. Парадокс у тому, що Перун благав Творця оживити свою кохану, але, ожививши її, Творець тим самим зробив Перуна не коханцем і не чоловіком Птахи, а її батьком.
Чорнокруки за наказом Морока знищують все Оселище Дива, аби вбити Птаху, бо їй судилося знищити світ Відтіні й вкрасти серце Стрибога, єдиного сина Морока. Цей поворот сюжету нагадує біблійну історію про Ірода, який наказав убити у Вифлеємі та околицях всіх хлопчиків молодше двох років, аби запобігти здійсненню пророцтва про Ісуса Христа.
У «Світах» Дари Корній цікаво й дещо людиноподібно представлені боги. Зокрема, Лада, богиня любові, зображена капризною, підступною й ревнивою жінкою. Її чоловік Перун часом критикує її за це, мовляв, «маєш нести у всесвіт Любов, а така зла». Зрештою, Боги усі прописані як звичайні люди, мізки яких затьмарені або ревнощами, або суєтними речами, або пристрастями.
Є в книжці й низка дивовижних сцен та цікавих язичницьких символів. Наприклад, вражає епізод, в якому Остап стає перед грізно налаштованою вовчицею й розмовляє з нею телепатично, очі в очі. Хижачка не лише поступається хлопцеві, а й допомагає пройти дрімучим лісом. Одним із найяскравіших символів у романі є Чорне сонце: знак обраних, жрецької касти, намальований в оселі або витатуйований на тілі.
Мова твору легка й майстерна, оповідь із теплою атмосферою.
Роман припаде до смаку як шанувальникам фентезі, так і прихильникам зворушливих казкових історій.
Юрій Мостовий
Дуже цікава серія, несподівана для української літератури. Язичницькі елементи, характерні для нашої усної історії, химерно вплетені до сжету. Книга має своїх шанувальників. Остання книга ще не прочитана, тому є певні сподівання !!!