Події відбуваються у країні, де забороняються казки у будь-якому вигляді. Письменники переслідуються, а твори знищуються. В центрі сюжету один із таких казкарів Іван. З приходом нової реальності він вирішує змиритися зі станом справ та жити тихим життям, подалі від гучних розслідувань.
Але все змінюється, коли в житті казкаря з’являється Софія — рудоволоса жінка, що опікується дивними дітьми. За співпадінням такого ж кольору волосся було у героїні останньої книги Івана. Натхненний новим знайомством письменник знову береться до творіння і починає нову роботу. Історії, які пише головний герой, гармонійно вплітаються у складову роману, створюючи ще один дивовижний світ. Насправді їх протягом майже двох десятиліть створював Валентин Терлецький. І тільки коли в нього з’явилася ідея роману «Кілька років зими», він зрозумів, що ці історії мають бути включені до книги.
Згодом урядові агенти конфіскують напрацювання Івана і йому вдається врятуватися разом із Софією тільки завдяки сусідові — Григорові Заливасі. Цей персонаж спочатку викликає відразу, але потім, під час складних ситуацій, він поводить себе мужньо та неочікувано, що змінює ставлення читача до героя.
З цього моменту починаються пригоди Івана і його друзів. Він вирушає у небезпечну подорож за втраченим рукописом. На шляху героїв будуть траплятися кровожерливі монстри, божевільні підпільники, розбійники на мотоциклах, шпигуни уряду та ще купа проблем і знахідок. Крім всього цього по слідах головного героя йде найманий вбивця Жало.
З приводу кінцівки роману сам автор в інтерв’ю повідомив: «Чи є в романі хеппі-енд? Кожен розцінить його кінцівку на власний розсуд. „Наприкінці всього — початок“ — ось головне гасло цього твору. Коли щось одне закінчується, натомість одразу розпочинається інше: нова казка, нова мрія, нове життя. Заради цього існує світ. Аби після кількох років зими надійшла довгоочікувана весна… ».