Книжка дорослих оповідань «Коняка Фокслі» Роальда Дала неподібна на більшість тих його творів, які здобули масовий успіх, як, скажімо, «Чарлі і шоколадна фабрика». Це книжка дивних історій про людські абсурди, до речі, розказані в суто англійській манері. У цих «дорослих оповідках» є чорний гумор, іронія, сарказм, що виникають у ставленні читачів до героїв, які, по суті, трагікомічні — забудькуваті, дивакуваті, зболені.
«Коняка Фокслі» — назва цієї історії винесена в назву усієї книжки — комічна, а, по суті, трагікомічна, у якій на кількох сторінках читач має можливість побачити притлумлену раніше травму, пов’язану ще зі шкільними роками Вільяма Перкінса. І ось, тут і тепер, у цьому вагоні поїзда, який стільки років був місцем схованку та затишку для персонажа, раптом той починає відкривати власну душу, виповідаючи дивакувату історію про підліткові травми у результаті приниження у хлопчачій гімназії.
Дал Роальд. Коняка Фокслі ; з англ. пер. В. Морозов, за редакцією І. Малковича. — К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. — 368 с.
«Свиня» — оповідання-притча й анекдот (в англійському розумінні), у якому знову перед нами образ кровожерливої людини, здатної харчуватися собіподібними. Зрештою, історія завершується описом сцени можливого канібалізму — наївний юнак випадково потрапляє в сіті зловісних «свинодерів», здатних підвісити людину, як свиню, аби потім відправити до котла на приготування. «Ласкаво просимо, на руках носимо!» — цей напис, розміщений на вхідних воротах, постає прикладом іронічного гротеску до того, що відбувається насправді у чотириповерховій цегляній будівлі. Наївний Лексінґтон стає заручником власної цікавості. Зрештою, кожна оповідка Р. Дала — це пародія на ту чи ту рису англійського/американського характеру, часом ця пародія набуває загальнолюдських рис.
У «Свині» (алюзія на «Колгосп тварин» Дж. Орвелла) спародійовано американських адвокатів, які цинічно й прагматично обдеруть, як липочку, спадкоємця.
Немає значення, що учора ти втратив дорогу людину, фактичну єдину, яка зробила усе, щоб поставити тебе на ноги. У цьому «американському» оповіданні наявний образ Америки, де з чемною усмішкою життя може розтоптати вас і проковтнути. Тітонька Лексніґтона тому й тримається подалі від цивілізації (Нью-Йорка як символу тупотняви й агресивного, метушливого життя), але й вона стає в результаті жертвою власного вегетаріанства, коли її племінник, геній від кулінарії, недоречно поекспериментував із мухоморами (зробив із ними пікантні бутерброди). Тітонька Ґлосспан так і не змогла пережити цього кулінарного шедевру. А може, вона приставилась від свого віку, хтозна? В оповіданнях Дала ніколи немає чіткої вказівки, чомусь щось стається так чи так. Це вишукана, тонка, інтелектуальна проза про людей, яким є про що розповісти. Але посмакувати такою прозою можуть гурмани, які люблять дотепні нюанси, стилістичні реверанси, підтекстову іронію, ремарки…
Окремо хочу сказати про чудовий переклад Віктора Морозова, блискучого знавця англійської мови.
Усі ідіоматичні фрази перекладено точно, переклад вражає стилістичною вправністю й вишуканістю дібраних відповідників. Відчуваєш, що це прекрасна англійська історія, яку написав чудовий англійський письменник. У виданні трапляються деякі невідповідності: так, у змісті зазначено, що на с. 295 має бути оповідання «Гість», а маємо «Пригоду в Синайській пустелі». На жаль, чомусь прізвища перекладача не зазначено у бібліографічних даних наприкінці книжки.
«Коняка Фокслі та інші дорослі оповідання» — книжка від якої смієшся, яка покращує настрій. Одна колега, критик Інна Корнелюк, звернула мою увагу на те, що Далу вдається бути невимушено простим у цих історіях. І в результаті ефект очуднення робить свою справу: письменник таки вміє спантеличити читача й прокинути його до «розумного життя», коли інтелект постає формою долання абсурду.
Дмитро Дроздовський
Купити книгу «Коняка Фокслі»