Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»

Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного сезону найпопулярнішого серіалу в історії перетворюється на подію світового масштабу. За ним пишуть наукові праці, вивчають його вигадані мови і звісно ж роблять мільйони фотожаб.

Коли нарешті емоції з приводу виходу останнього сезону затихли, фани знову з нетерпінням чекають нової книги з серії «Пісні льоду й полум’я», яка й є основою серіалу. Наступну частину чекають уже 6 років та схоже раніше ніж у 2018 її годі й сподіватись. Та не все так сумно. Допоки серійний вбивця героїв, він же Джордж Мартін, «важко» працює над новою книгою, можна зануритись в чарівний світ Вестеросу в інший спосіб. Наприклад, прочитавши «Лицаря Семи королівств».

Це зовсім невеликий на фоні серії епічних романів екскурс в минуле Вестеросу. Події відбуваються за 100 років до раніше описаних. Власне книга — це збірка повістей: «Лицар-бурлака», «Присяжний меч» та «Таємничий лицар», які писались з перервами і з’явились у 1998, 2003 та 2010 році відповідно.

Наш головний герой, хлопець на ім’я Дункан, служив собі зброєносцем у старого сера Арлана.

Та останній помирає і невдовзі Дункан вже сер Дункан Довгань, новоспечений лицар-бурлака, в якого гонору й честі більше ніж статків та розсудливості. Ще до першого турніру в містечку Ашфорд до Дункана прибивається хлопець на прізвисько Бовтун, який чомусь наполегливо намагається стати його зброєносцем. Як виявляється, це один з королевичів Ейєгон Таргарієн. Ось власне пригоди, успіхи й невдачі вестероських Дон Кіхота та Санчо Панси описує Мартін в цій книзі.

Варто віддати належне його майстерності. Книга вийшла добре скроєна, дотепна, а найголовніше — неймовірно цікава. Автор довів, що чіпляє читача не лише несподіваними смертями (хоча й тут вони звісно будуть), а справді непередбачуваним сюжетом. Дивовижно, як непомітно й стрімко звичайні події, такі як турнір, межові суперечки лордів чи весілля перетворюються на химерні змови, інтриги та протистояння.

Також окремо варто зауважити колорит книги.

Завдяки увазі до деталей та майстерному перекладу, читаючи відчуваєш повне занурення, наче сам їздиш верхи, п’єш ель та борешся з ворогами.

Ці повісті писались в різний час для різних збірників, проте постійні пояснення тих же речей у кожному творі дратують. Коли втретє розповідається про те, хто з Таргарієнів зараз править, про повстання, яке відбулось п’ятнадцять років тому та його причини — засмучує те, що автор не відредагував тексти.

Отож, «Лицар сімох королівств» чудово підійде як шанувальникам фентезі, так і любителям політичних драм та взагалі усім, хто бажає скоротати час за хорошим, легким, але й досить повчальним чтивом.

Олександр Тартачний