Поезія, яка пробуджує до роздумів

Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли любити не було кого. Змушувала відкривати нове, коли здавалось б все давно відкрите. Змушувала вставати з колін, коли вже сокира опускалась на шию. Хочемо презентувати вам трійку поетичних книг, які мають силу та велич та пропонуємо відвідати поетичний куточок, в якому кожен знайде щось для себе.


Сергій Жадан
Антена

“Антена” – 80 нових віршів, написаних автором упродовж останніх двох років. Невідомо, на чому тримається чутливість “Антени”, але це 80 спроб упіймати коливання повітря, вловити перетікання в просторі невидимих радіохвиль, відчути на дотик час, у якому ми живемо, яким ми дихаємо, який ми проговорюємо. Час, кожен дотик до якого лишає опік. Час, у якому приватні щоденникові записи можуть виявитися воєнною хронікою, а біблійні історії – ранковими новинами.


Жага кохання. Антологія японської жіночої поезії (IV-XX ст.)

Антологія японської жіночої поезії містить переклади японських віршів різних жанрів, написаних як відомими, так і маловідомими японськими поетесами IV-XX ст. До її складу увійшли поетичні твори з перших японських історико-міфологічних літописів “Коджікі” (“Записи давніх діянь”, 712 р.) та “Ніхон-шьокі” (“Аннали Японії”, 720 р.), найдавніших поетичних антологій: “Ман-йо-шю” (“Збірка міріад листків”, сер. VIII ст.), “Кокін-вака-шю” (“Збірка старих і нових японських пісень”, 905 р.), “Шінсен-вака-шю” (“Заново складена збірка японських пісень”, 930 р.), “Шінкокін-вака-шю” (“Нова збірка давніх та сучасних японських пісень”, 1205 р.), “Хякунін ішшю” (“По одному віршу ста поетів”, 1235 р.), а також приватних авторських зібрань славетних поетес доби Хейан (794-1185): Оно-но Комачі (834-900), Ісе (877-938), Мурасакі Ші- кібу (973-1019), Ідзумі Шікібу (978-1030); доби Едо (1600 –1867): Каваі Чіґецу (1633-1718), Чійо-ні (1703-1775); найвідоміших представниць японської жіночої лірики кін. XIX – поч. XX ст.: Йосано Акіко (1878-1942), Суґіти Хісаджьо (1890-1946), Хашімото Такако (1899-1963), Кудзухари Таеко (1907-1985), Іші- баші Хідено (1909-1947) та інші.


 
Ленц Педро
“У себе на батьківщині, у Швейцарії, Педро Ленц є справжньою літературною зіркою. Що цілком справедливо. Педро пише  життєво,  весело  й  лірично. Пише вірші й прозу.  На його виступах публіка тішиться розкоші пізнавання самих себе і тих, хто живе поруч із тобою. Добре мати можливість сміятися з того, що не можеш (та й не особливо хочеш) виправити. Добре сміятись із речей, які не впливають на тебе особисто. Скажімо, із сусідського акценту. Хоча за цією легкістю часто проглядає цілком серйозна й доволі безжалісна констатація печальних речей – світ, можливо, не найкраще місце для проживання, але оскільки нам випало жити і помирати саме тут, добре було б робити це щонайменше з гумором і любов’ю. У віршах Педро цього вдосталь – і гумору, і любові. А ще співчуття, ностальгії та здорової самоіронії, що робить честь будь-якому справжньому поету. Одне слово, дуже добре, про мене, мати можливість почитати  ці вірші українською. Ці вірші, звісно ж, максимально неукраїнські.  Утім,  вони  й  не  надто  швейцарські” (Сергій Жадан, із передмови до українського видання).