Мабуть, кожен хоч раз у житті відчував на собі негативний вплив стереотипів. “Навісять” на людину якогось ярлика – і будь вона хоч наймудрішим мудрагелем, а сприймають її крізь призму загальноприйнятих уявлень. Наприклад, якщо ти за паспортом українець, то обов’язково повинен любити сало, якщо француз – тхнути „шанелем”. Ну, а якщо грузин – то в житті маєш кілька радостей: вино, танці і вигук „вах!” („так”, „ні”, „не знаю” – універсальну відповідь на всі запитання, залежно від інтонації). Тому передчуваю здивування деяких читачів, коли скажу, що в Грузії книги продають не на додачу до хачапурі. В Грузії є книгарні, проводяться книжкові виставки, а грузинського письменника Григо́рія Шалвовича Чхартишві́лі (відомого як Борис Акунін) читають далеко за межами батьківщини…
Опинившись у Тбілісі сам-на-сам із редакційним завданням – написати огляд грузинських книгарень, – я, не гаючи часу, відразу ж попросила знайомого українця, який мешкає близько 5 років у найгостиннішій країні, підказати адресу найближчої книжкової крамниці. У відповідь отримала іронічну посмішку і лекцію про те, що у Тбілісі в спеку так не розважаються. А ще пропозицію провести час більш традиційно: сходити на екскурсію до сіркових лазень, скуштувати найсмачніші хінкалі або продегустувати вина.
Та мені були потрібні книги. Тому, відхиливши пропозицію, вирішила знайти книгарню самостійно. Центральна вулиця грузинської столиці носить ім’я поета Шота Руставелі, і почати пошук саме звідси мені здалося найбільш логічним. Але скільки не намагалася знайти книгарню серед магазинів модних брендів та десятків кав’ярень різного ґатунку – зробити цього не вдалося. На прилеглих до проспекту вулицях – також жодної книжкової крамниці. Дісталася до Старого міста – історичного центру Тбілісі – з вузесенькими вуличками та прегарними старовинними будинками із просторими верандами, – і вже збиралася здатися й прямувати до найближчої дегустаційної зали. Та раптом, блукаючи поміж загадкових храмів на березі зеленкуватої Кури, на розі вулиць, де верхівки мусульманської мечеті дивляться на православні бані, побачила магазин із широкою скляною вітриною. Її прикрашали красиві книги, на кшталт художніх каталогів. Придивилася ближче – та це ж і є книгарня!
Велика простора зала. Всі стіни заставлені полицями та стійками з книгами різного формату і кольору. Більшість видань представлена двома мовами – російською та грузинською, декілька – англійською. Окремий прилавок займають аудіокниги. Найбільш презентабельні полички, які впадають в око у першу чергу, розподілилися приблизно на два “табори”. Зліва найкращі місця займають російськомовні видання. Із найбільш відомих широкому загалові авторів тут презентовано Віктора Пєлєвіна, Оксану Робскі та російський переклад Орхана Памука. Правий бік прикрашають книги з візерунчатими грузинськими літерами: кілька видань найпопулярнішого сучасного грузинського автора – Пугадзе Морчиладзе та яскрава книга з портретом… Сталіна. Пригадую національність вождя – і здивування минає. Так, героїв треба знати в обличчя.
Зрадівши вдалому завершенню своїх пошуків, збираюся придбати книжку на згадку. Почувши ціну одного із симпатичних томиків, пригадую призабутий жарт про те, що є поганий подарунок, є добрий подарунок, а є книга. В Грузії так не жартують, бо книга тут – дійсно дорогий подарунок, особливо якщо вона іноземна. Так, російська книжка в твердій кольоровій палітурці коштує в середньому 25 ларрі, грузинська – 19. Тобто у нас відповідно 74 гривні та 56. “Чому так дорого?” – здивовано питаю у продавця. Тут щодо цього побутує своя версія. Кажуть, що після скасування в жовтні 2006 року авіаз’єднань між Росією та Грузією закупівля російських книг перестала виправдовувати себе: грузинським підприємцям доводиться купувати книги у постачальників з інших країн (у тому числі й України), що значно підвищує їх вартість та заважає розповсюдженню. Росіяни ж закидають Грузії звинувачення, що та нібито навмисно хоче позбавити населення російськомовної літератури, влаштовуючи штучний дефіцит на неї. Як би там не було – не можна ігнорувати факту, що сьогодні в Грузії встигло підрости покоління, яке не знає російської мови і, як наслідок, не читає нею. З іншого боку, більшість молодих людей поки в недостатньому обсязі володіє і англійською мовою. Втім, не будемо заглиблюватися в економічні та мовні проблеми Грузії, у нас своїх вистачає. Ці закиди і ремарки нехай лишаються для грузинських міністрів.
За словами продавців, найбільшим попитом серед грузинських читачів користується дитяча та пізнавальна література (обома мовами), іноземні автори (російською, бо грузинською друкують поки що переважно грузинських письменників). Щодо сучасних українських авторів – то скільки не шукала, а жодної книжки не знайшла. Воно й зрозуміло: українською мовою в Грузії не читають, а російські видавництва більше зацікавлені в популяризації своїх авторів.
…Продавці стверджували, що у Тбілісі є ще кілька книжкових магазинів, які я марно намагалася знайти протягом наступних двох днів перебування в грузинській столиці. Тож довелося капітулювати: зателефонувала знайомому українцеві і взялася досліджувати місцини з найкращими хінкалі, вином та танцями.
Та мені були потрібні книги. Тому, відхиливши пропозицію, вирішила знайти книгарню самостійно. Центральна вулиця грузинської столиці носить ім’я поета Шота Руставелі, і почати пошук саме звідси мені здалося найбільш логічним. Але скільки не намагалася знайти книгарню серед магазинів модних брендів та десятків кав’ярень різного ґатунку – зробити цього не вдалося. На прилеглих до проспекту вулицях – також жодної книжкової крамниці. Дісталася до Старого міста – історичного центру Тбілісі – з вузесенькими вуличками та прегарними старовинними будинками із просторими верандами, – і вже збиралася здатися й прямувати до найближчої дегустаційної зали. Та раптом, блукаючи поміж загадкових храмів на березі зеленкуватої Кури, на розі вулиць, де верхівки мусульманської мечеті дивляться на православні бані, побачила магазин із широкою скляною вітриною. Її прикрашали красиві книги, на кшталт художніх каталогів. Придивилася ближче – та це ж і є книгарня!
Велика простора зала. Всі стіни заставлені полицями та стійками з книгами різного формату і кольору. Більшість видань представлена двома мовами – російською та грузинською, декілька – англійською. Окремий прилавок займають аудіокниги. Найбільш презентабельні полички, які впадають в око у першу чергу, розподілилися приблизно на два “табори”. Зліва найкращі місця займають російськомовні видання. Із найбільш відомих широкому загалові авторів тут презентовано Віктора Пєлєвіна, Оксану Робскі та російський переклад Орхана Памука. Правий бік прикрашають книги з візерунчатими грузинськими літерами: кілька видань найпопулярнішого сучасного грузинського автора – Пугадзе Морчиладзе та яскрава книга з портретом… Сталіна. Пригадую національність вождя – і здивування минає. Так, героїв треба знати в обличчя.
Зрадівши вдалому завершенню своїх пошуків, збираюся придбати книжку на згадку. Почувши ціну одного із симпатичних томиків, пригадую призабутий жарт про те, що є поганий подарунок, є добрий подарунок, а є книга. В Грузії так не жартують, бо книга тут – дійсно дорогий подарунок, особливо якщо вона іноземна. Так, російська книжка в твердій кольоровій палітурці коштує в середньому 25 ларрі, грузинська – 19. Тобто у нас відповідно 74 гривні та 56. “Чому так дорого?” – здивовано питаю у продавця. Тут щодо цього побутує своя версія. Кажуть, що після скасування в жовтні 2006 року авіаз’єднань між Росією та Грузією закупівля російських книг перестала виправдовувати себе: грузинським підприємцям доводиться купувати книги у постачальників з інших країн (у тому числі й України), що значно підвищує їх вартість та заважає розповсюдженню. Росіяни ж закидають Грузії звинувачення, що та нібито навмисно хоче позбавити населення російськомовної літератури, влаштовуючи штучний дефіцит на неї. Як би там не було – не можна ігнорувати факту, що сьогодні в Грузії встигло підрости покоління, яке не знає російської мови і, як наслідок, не читає нею. З іншого боку, більшість молодих людей поки в недостатньому обсязі володіє і англійською мовою. Втім, не будемо заглиблюватися в економічні та мовні проблеми Грузії, у нас своїх вистачає. Ці закиди і ремарки нехай лишаються для грузинських міністрів.
За словами продавців, найбільшим попитом серед грузинських читачів користується дитяча та пізнавальна література (обома мовами), іноземні автори (російською, бо грузинською друкують поки що переважно грузинських письменників). Щодо сучасних українських авторів – то скільки не шукала, а жодної книжки не знайшла. Воно й зрозуміло: українською мовою в Грузії не читають, а російські видавництва більше зацікавлені в популяризації своїх авторів.
…Продавці стверджували, що у Тбілісі є ще кілька книжкових магазинів, які я марно намагалася знайти протягом наступних двох днів перебування в грузинській столиці. Тож довелося капітулювати: зателефонувала знайомому українцеві і взялася досліджувати місцини з найкращими хінкалі, вином та танцями.
Дійсно, дуже цікаво, що читає Грузія, і чи читає взагалі хоч щось. Нація, що дала світові Шота Руставелі, Олександра та Іллю Чавчавадзе, Нодара Думбадзе, Булата Окуджаву завжди викликала цікавість. Їхні письменники надзвичайно талановиті. А читачі? Наприкінці грудня я була в Грузії.
Маленька довідка для тих, хто не надто обізнаний. Населення країни не сягає навіть п’яти мільйонів, і третина його живе у столиці. Вже в ІY столітті грузини стали християнами. У храмах, що добре збереглися, і зараз правиться служба. Через скрутне економічне становище велика частина населення, в основному, молодь, подалася на заробітки до Австралії, Туреччини та інших країн. Промисловість і навіть традиційне сільське господарство занепали. Фрукти-овочі завозяться з Ірану та Китаю. Купили виноградний сік, а він вироблений в Україні.
Ми багато їздили, у тому числі гірськими дорогами, проте не бачили аварій. Їздять швидко, але толерантно. На всіх перехрестях та переходах встановлені камери спостереження. Трохи заїхав за обмежувальну лінію - і маєш у поштовій скриньці фотку з відтвореним своїм порушенням. За тим слідує похід до банку та сплата штрафу. Машина швидкої допомоги на виклик їде 5-10 хвилин, перша допомога безкоштовна. У іноземних посольствах за візами жодних черг. Запис по телефону і через Інтернет. Віза на в’їзд до країни не потрібна, її отримуєш в аеропорту. Нічним Тбілісі можна гуляти, не боячись за своє життя і за матеріальні цінності. Немає в місті злочинності, немає компаній з пляшками пива, які тільки й чекають, у яку б пригоду встрянути. Йдеш вулицями, де Кустуриця міг би знімати свої фільми, навкруги напівживі будинки, пси, чорні діри дворів, руїни, вікна, вогники цигарок в темряві, і зовсім не страшно. Хочете – вірте, хочете – ні.
Молодь здебільшого володіє англійською. Багато хто вчився і вчиться за кордоном. Російською можуть спілкуватися з вами ті, хто пам’ятає радянську владу, молоді її знають погано. Уже в літаку ми були свідками, як пасажири розібрали англомовну пресу. З аеропорту в столицю треба їхати проспектом Буша. В кафе «Баракагогі» ми потрапили в ситуацію, коли не могли прочитати меню грузинською. Офіціант посміхнулася і перегорнула сторінку, де було англійською, а коли побачила, що ми і там не дуже шаримо, то здивувалася, бо виглядали ми на цивілізованих людей.
Наш готель був розташований в Старому місті. У вікні православний храм, синагога і мечеть. Кажуть, декілька років тому видали Коран грузинською, хоч мусульман в країні мало. Кожного дня ми проходили повз книгарню, здається це вулиця Леселідзе, проте, можливо, я невірно вказую назву. Це одна з вулиць, що веде до площі Свободи. В книгарні завжди були люди, на вітрині, як годиться, жіночі романи. Казали, є книжковий магазин на Шота Руставелі, 34. Зовсім не було часу порозмовляти на теми літератури з технічною інтелігенцією, з якою ми спілкувалися по роботі, не вистачило його на книгарні, проте у майбутньому буде така можливість, і тоді я точно дізнаюся, хто і що читає. Пенсії мізерні, зарплатня також, боюся дезорієнтувати, але хтось казав, що декілька десятків доларів. Зважаючи на це, ціна книжки в 10 доларів – дуже дорого, надзвичайно дорого.
Можу сказати впевнено, що свою історію грузини знають дуже добре. І навіть ті, кому це, здавалося б, не конче потрібно. Це викликає повагу. Хоча, буває, і посмішку. (Одна старша жінка сказала мені змовницьки, що Петро І був грузином, але це не афішується).
Хінкалі справді надзвичайно смачні. Нам казали, що на кожному має бути 22 защіпочки, проте допускається 18. Коли в ресторані ми замовили хінкалі і почали рахувати ті защіпочки, виявилось, що їх 16. Нас заспокоїли, що нічого страшного. Ми погодились. В свою чергу у нас запитали, чи правда, що в Києві на свято можна замовити тамаду за гроші. Ми відповіли ствердно. І яким же було обурення, не хотіли вірити, що можна так кощунствувати.
Випадкова співрозмовниця старшого віку сказала мені, що все буде добре. Не одразу, але буде. Тому що у них високі моральні принципи. Тому, що під одним дахом часто мешкає чотири покоління і всі уживаються. Старших поважають. Коли хтось із родини матеріально стоїть краще, ніж інші, він допомагає менш забезпеченим. «Хіба може бути інакше?» - спитала вона у мене. І я нічого їй не відповіла.
А грузинські курорти і історичні центри функціонують. Туди їздять іноземці з усього світу. Там недешеве, як на наш погляд, проживання в готелях, проте дешева їжа, вино та мінералка і надзвичайно доброзичливе місцеве населення. Хто не приймає глобалізації, той повинен поспішати, щоб побачити, як виглядає населений пункт, морське узбережжя, гори та ліси там, де нема натовпів туристів. Туристи є, проте це поки що не натовпи.
А той, хто вивчає грузинську, завжди буде мати роботу, тому що знайдеться , що і кого перекладати. А зараз ми дійсно не можемо орієнтуватися в сучасній грузинській літературі, як і вони в нашій.