Клим Поліщук Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2008. – 704 с.
Ми звикли, що найкраща проза двадцятих років двадцятого століття має елементи авангардності й активний червоний пропагандистський пафос. А ось оповідання й новели Клима Поліщука несподівано змальовують громадянську війну з УНРівської, «петлюрівської» точки зору. Ліричний герой дивиться у приціл із протилежного до стандартних героїв Бузька, Слісаренка чи Хвильового боку фронту. Ні, звісно, не йдеться про те, що Клим Поліщук був єдиним, хто описував ту епоху з суто української перспективи. Але, по-перше, решта авторів усе ще не надто дійшла до українського читача, а по-друге, тут потрібно багатьма знаками оклику виділити те, наскільки зважено, а не пропагандистськи писав Поліщук. Синьо-жовтий прапор і вир боротьби не заважав йому бути стриманим, скептичним, спостережливим, тобто, власне, мудрим – доволі рідкісні якості що для істеричних треносів пафосних народників «нашої» орієнтації, що для талановитіших самозабутніх камлань новонавернених комуністів.
Від «петлюрівця» Клима Поліщука не ховаються ані загальний абсурд війни та революції, якими би шляхетними цілями ті не були викликані (промовистий образ революціонера, котрий по кількох роках громадянської війни не витримує та заспівує зі сльозами на очах «Боже, царя храни»), ані злочини його ж армії – реквізиції, етнічні погроми, убивства. Війна в більшості оповідань є цілковитим хаосом, позбавленим сенсу, в якому не спрацьовують навіть елементарні гуманні правила, і хлопчик, звільнений з в’язниці, куди потрапив за антиукраїнські записи в щоденнику, кидає каменя в голову своєму визволителю. Цей «історичний» пласт першим впадає око й зацікавлює. Адже Поліщук подає свої інтерпретації й легенди про історичні події, котрі й так давно стали суцільною легендою. Постають тут і цікаві історичні персонажі, наприклад, отманша Соколовська з однойменного оповідання.
Та мала проза Клима Поліщука була б набагато блідішою, якби не інший пласт – стилістики й духу. А вони (і то теж геть нетипово для «розстріляного відродження») коливаються десь поміж різними течіями модернізму, стандартною «смачною» романтичною оповідальністю та готикою. То експресивні й динамічні, то імпресіоністичні образи, цікаві метафори чергуються зі швидкими та вправними сюжетними поворотами, не заважаючи одне одному. І неодмінно присутня – то виразно, то приховано – майже потойбічна відстороненість. Причому видається, що стилістично найгармонійніші та найвдаліші оповідання містяться ближче до середини книжки. Окремий цікавий розділ – листи Клима Поліщука до дружини з радянських концтаборів. Вони розкривають життєву трагедію автора, в чомусь не менш карколомну, ніж ті, яких зазнавали його герої. Іще вирізняється написаний уже в ГУЛАГу спогад про Ганну Барвінок, детальний, пізнавальний і світлий текст. Вона на початку ХХ ст. всіляко підтримувала Клима Поліщука і навіть називала його своїм «літературним онуком».
Отож, ця книга – шанс хоча б вузькому колу аматорів української літератури відкрити для себе несподівано талановитого і яскравого прозаїка Клима Поліщука. Він стояв осібно від усіх, не вписувався чітко в жодне стилістичне чи організаційне явище, проте після того, як прочитаєш його тексти, годі вже буде уявити собі ландшафт української літератури ХХ століття без цього імені.