Євгенія Кононенко Три світи: вибрані новели. – Л.: ЛА «Піраміда», 2006. – 152 с.
Оповідання Кононенко виходили друком у другій половині 90‑х та у 2000‑х роках, проте час оповіді в них майже завжди радянський — і це найкраще тло для непривабливих законів життя, в якому піднесене впадає у прозаїчне, романтика перетворюється на реалії, пристрасть — на ґвалтування та на 650 карбованців дрібними купюрами. Один із головних героїв тут — побут, а з ним — похідні персонажі: драні колготки, аборти, трилітрові слоїки з консервованим перцем, кінцева 111‑го автобусу, вимикачі в туалеті. «Жона пере, як перед кінцем світу. Вона у брудному халаті, нижче спини велика мокра пляма». Усі побутові замальовки зроблено дуже майстерно; все це вже було десь бачене, пережите й почуте: запісяні ковдри, гранчаки з портвейном під грибком дитячого майданчика, ганчірка, якою витирають плиту, коли тікає каша, тощо, — а тому герої стають настільки зрозумілими й упізнаваними, що хочеться самому заплакати з розпачу. Та потім витерти сльози й читати далі — бо дуже вже цікаво.
Головні героїні новели «Віра, Надя, Яна» символізують три можливі шляхи, якими може піти жінка: але який із них найкращий, який веде до світлого майбутнього? Це тільки в старих добрих казках великий камінь неодмінно пропонував оптимальний варіант, а в реальному житті й наліво підеш — нещасною будеш, і направо підеш — нещасною будеш… В оповідях Євгенії Кононенко коханці — завжди одружені, чоловіки укомплектовані свекрухами, а діти галасують і дзюрять у штанці.
Тому дочитуєш книжку з утішною думкою: життя не завжди жорсткіше за літературу.